Синдром невістки

Коли в бізнесмена нічого не виходить, він прогорає. Коли таке трапляється з політиком… його обирають на другий термін. Кращих, мовляв, немає, йому (їй) заважали, от ще на один термін оберемо, він (вона) себе покаже. І показують… Власне, невдачі в політиків бувають не лише в нас. Але в цивілізованому світі політик іде на вибори з конкретними виконуваними гаслами, зрозумілими і для виборців, і для виконавців. Коли не вийшло, він зобов’язаний пояснити: що робив і чому не настало обіцяне загальне благополуччя. Не згадуючи вже про порушення морально-етичних установ або випадки казнокрадства.
У світі менш цивілізованому на місце пояснення висуваються «форс-мажорні» обставини: війни, землетруси, внутрішні заворушення… З огляду на це, Китай, наприклад, ближче до цивілізації, ніж ми: страшний землетрус у кількох провінціях навіть гадки не породив, що можна скасувати проведення Олімпійських Ігор. Ще дуже відволікає від повсякдення «образ ворога»: головне, знайти його і подати під належним соусом.
Українці – народ по можливості не войовничий, тож пошук пояснень для невдач закінчується, як правило, на невістці… Її, правда, вдома не було, та спідниця  – онде висить. І дуже влучні кандидати на роль такої невістки – журналісти. Виникає деяка суміш цікавості та здивування, коли чуєш звинувачення на адресу ЗМІ в тому, що вони підбурюють народ проти влади і руйнують так важко напрацьований громадянський мир. Тобто, немає насправді в нас інфляції, корупції, дерибану державного майна, рейдерства, одночасного зростання мільярдерства  і зубожіння населення… – список довгий, потрібне підкреслити.
І все у нас було б, як у батончику «Марс», в шоколаді, от лише невгамовні журналісти риються і докопуються до зовсім іншої субстанції.
Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»