Сьомого дня на фестивальну сцену «Золотих оплесків Буковини» вийшли актори Тернопільського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т.Г.Шевченка із виставою «Тітка Чарлі» за п’єсою Брендона Томаса у постановці заслуженого діяча мистецтв України В’ячеслава Жили.
П’єса настільки відома, що сюжет переказувати не треба. Щодо оформлення сцени та костюмного ряду в задумі Григорія Лоїка, хореографії від Анатолія Гончарика – можна й казати компліменти. А от на загал про виставу хочеться сказати, услід за поляками: «Цо занадто, то нездраво».
Сам постановник позиціонує свою роботу як комедію характерів, наполягаючи на тому, що персонажі, запрограмовані режисером, такими й мають бути… Та судіть самі: типова комедія положень, із усіма належними підмінами та перевдяганками, раптом – а може, не раптом, бо В’ячеслав Жила на обговоренні мужньо взяв усі недоліки на себе – «збагачується» двома шарами пародії: на відомий фільм із Калягіним-Казаковим-Джигарханяном – а ще й ремінісценціями із Гітлером та Чапліним… І усе це перейменовується – принаймні у поясненні режисера – на фарс. Поставити завдання можна будь-яке, та ж варто поставити ще й запитання: А навіщо я це роблю? Щоби вразити глядача каскадом пародій на межі з клоунадою? Вразити ні Чеснею (Андрій Малінович), ні Спетлайгу (Віталій Луговий), чесно кажучи не вдалося, бо усе це було важке, ніби актори на плечах тягнули якесь зверхзавдання. Насмішити? Таж п’єса ця, навіть простенько прочитана, – вже смішна… Так, і Козаков, і Джигарханян свого часу додавали пародійності своїм персонажам: але як зважено, не втрачаючи їхньої людської суті…
Вторинна за своєю суттю поява парочки закоханих дівчат (Ольга Скала та Наталія Олексів) так само виглядала пародією на героїнь відомої картини. Хоча дівчата дуже старалися. Недолугий Чарлі та спритний Джек (Максим Попович і Роман Демчук) на студентів-аристократів, навіть маючи дворецького, якось не тягнуть. Хоча ролі свої ведуть ніби й цілком вправно.
І що ж залишається в осаді?
Чудовий Олександр Папуша в ролі лорда Баберлея й удаваної тітки Чарлі і дворецький Брассет (Ігор Наконечний).
Олександрові Папуші, якого ми пам’ятаємо на торішньому фестивалі в «Занадто одруженому таксисті», вдається без зайвого педалювання бути смішним і в чоловічій, і в жіночій іпостасі – ну хоча б тим, що його лорд-вигадник не надто й переймається тим, щоби походити на жінку. Його «героїню» ті, на кого це перевдягання розраховане, приймають за жінку, бо хочуть на цьому місці бачити жінку.
Брассет у цій виставі ніби нічого особливого не робить. Він навіть особливої респектабельності цій оселі двох студентів не додає. Але він майже єдиний у цій виставі, хто нічого не бреше…
Як і мало бути, усі непорозуміння вирішуються, усі закохані (а їх аж чотири пари у виставі) знаходять одне одного, перепони шлюбам усуваються і ми радо входимо у хепі-енд…
Мені подобається тернопільський театр, мені подобаються постановки В’ячеслава Жили. Чому він вирішив перевернути цю постановку таким чином? Щоби уникнути подібності з попередніми постановками цієї п’єси? Думаю, істинних причин того, що сталося, ми не дізнаємося, вони так і залишаться за завісою. Посилатися на потребу в касовості можна, звичайно, але такі вистави завідомо не возять на фестиваль…
Хоча те, що режисер серйозно попрацює зі своєю трупою – безсумнівно. Бо прикро казати, але фарс таки вийшов. Аж до карикатури.
Лариса ХОМИЧ, театральний оглядач «Версій»
