П’ятирічна судова тяганина навколо непримітного двоповерхового дерев’яного будинку на тихій вуличці у Чернівцях нагадує культову кінострічку «Матриця», в якій реальність є насправді симуляцією, а метою цієї підміни реальності є підкорення і втихомирення тих, хто з таким станом речей незгоден.
І хіба ж можуть бути реальністю понад 90 судових розглядів, з продажами й даруваннями квартир у будинку; «доленосні» вироки про право збирати яблука чи саджати квіти на подвір’ї; доручення на представлення в суді, які мають бути нотаріально завіреними, а натомість лише підписані керівником приватної структури; таємничі внесення і не менш таємничі зникнення записів у реєстрі виконавчих проваджень? Хіба що в «матриці». Тож якщо це все існує – то ми саме в ній, в Матриці, в Системі.
«Матриця – це система, – пояснює один з героїв фільму. – Система – наш ворог. Але коли ти в ній – озирнися, кого ти бачиш? Бізнесменів, учителів, адвокатів, роботяг, звичайних людей, чий розум ми й рятуємо. Але доти, поки ці люди – частина системи, вони всі – наші вороги. Ти маєш пам’ятати, що більшість не готова прийняти реальність, а багато хто настільки отруєні і так безнадійно залежні від Системи, що будуть битися за неї».
Історія питання
У липні 2009-го двоповерховий дерев’яний будиночок на кілька квартир у тихому районі обласного центру, по вул. Тихорецькій, місто зняло зі свого балансу і запропонувало мешканцям-пенсіонерам приватизувати своє житло. Наступного року пенсіонери оформили всі документи і приватизували – і сам дім, і ділянку навколо нього, з додатком-довідкою про те, що ділянка належить їм усім. Державний акт на всю територію земельної ділянки з кадастровим номером отримала пані Б. – одна з сусідок, якій цю справу довірили мешканці. Тим часом одна з квартир (тільки квартира, без землі і допоміжних приміщень) була продана новим власникам, які буквально за місяць… подарували це житло ще новішій власниці пані С.
І хай би собі – кому яке діло до стосунків приватних осіб, коли їх оформляють за законом. Але найновіша власниця, виявляється, вирішила претендувати й на земельну ділянку. Хоча в подарунок отримала лише квартиру. Бо ж попередні власники так само купили лише квартиру, а землю – ні.
І почалося… Від 2011 року власниця квартири пані С. почала боротьбу за землю. Спосіб обрала оригінальний – не купівлю ділянки, не налагоджування стосунків із власниками, не з’ясування подробиць дарування власності – а захоплення в різноманітні способи (від засаджування кабачками, викопування чужих кущів смородини і влаштування незаконної вигрібної ями з комунікаціями поруч будинку зі слабким фундаментом – до заяв в УБОЗ щодо нібито незаконності проживання в будинку решти власників). У якихось дрібних речах власникам будинку і землі вдавалося відстояти свою правоту. Скажімо, за вигрібну яму і забруднення ґрунту пані С. сплатила штраф після припису екологічних служб, а самовільно поставлену під час капремонту перегородку, якою заблокувала вхід до іншої квартири, таки демонтувала.
Далі були суди від пані С. – і до всіх сусідів разом, і окремо. Вона вимагала ні багато-ні мало: скасувати акт на землю і рішення 58-ї сесії міськради 5-го скликання. Судилися майже два роки, аж поки позивачка не вичерпала позовні вимоги та не почала судитися в новому варіанті. Перша справа була закрита, а по другій було вирішено, що земля належить співвласникам, тобто пані С. до неї не має стосунку. Але у процесі з’ясувалася цікава деталь. Інтереси позивачки в суді представляла адвокат за довіреністю. А довіреність була підписана начебто керівником ПАТ «Чернівцігаз», де пані С. працювала бухгалтером, що суперечить Закону про нотаріат.
Дивно, адже такий документ має бути засвідчений нотаріусом. Ну, як мінімум – представником органу державної влади чи місцевого самоврядування, і це прописано на сайті Міністерства юстиції. Бо ж хіба що капітан корабля має повноваження одружити пару у відкритому морі, оскільки є на кораблі представником усіх влад своєї держави. Чернівці ж – не корабель, а голова правління ПАТ «Чернівцігаз» – не капітан.
Хоча – хтозна, адже ним (чи його тодішнім заступником – якщо уважно пригледітися до підпису – була видана ще одна довіреність, за якою пані С. у суді представляла ще одна людина. З прізвищем, за дивним збігом обставин, таким же, як у одного з високопосадовців обласної структури юстиції. Та що й приховувати, з родинними зв’язками з цим високопосадовцям).
Тим часом суди тривали. Пані С. то бракувало вікон, то видавалося, що сусіди влаштували забагато дверей. То хотілося одноосібно користуватися коморою, то так званим «сараєм» – приміщеннями і прибудовами, які належать усім. То тісно було на сходовому майданчику. То вона робила реконструкцію – з двокімнатної квартири на однокімнатну. То взагалі двічі виписувалася з квартири, то знову прописувалася. Відповідачі не здавалися і навіть домоглися виїзного засідання суду, що в історії чернівецького судочинства – чи не єдиний випадок…
Представниця відповідачів у суді (співвласників будинку) каже: «Органи судочинства у цій справі водночас застосували два різних законодавства по одній справі: в одному випадку земельну ділянку розглядають як приватну власність, а надвірні споруди і допоміжні приміщення у будинку – як комунальну. Окрім того, будинок не є «будинковолодінням», як посилається позивачка. Чергові суди зрештою визнали видачу акту на землю законною для чинних власників. Але права розпоряджатися допоміжними приміщеннями і надвірними спорудами (сараєм) – не визнали. Відтак ситуація виглядає як класичне рейдерське захоплення земельної ділянки і всього нерухомого майна».
«Троянди й виноград – красиве і корисне»
Ще кілька судів виглядали б кумедно, якби не було так сумно. Об’єднати позови, які стосуються однієї справи, в один суди відмовляються. А по розрізнених судових справах і постанови виходять суперечливі. Наприклад, коли пані С. вимагала від найпершої власниці своєї квартири пані Г., яка залишилася власницею земельної ділянки, звільнити нібито самовільно захоплений сарай і передати їй ключі. А також заборонити їй збирати яблука і садити квіти на подвір’ї. І якщо суд дозволив пані Г. «облаштовувати красу» у вигляді квітів, і дозволив користуватися «корисним» (збирати яблука) – водночас постановив звільнити сарай і віддати ключі. У вигляді винесення, з ініціативи позивачки, додаткових рішень судова боротьба за «красиве і корисне» триває досі. Збирати яблука і садити квіти можна – та при цьому сарай, що насправді належить усім співвласникам, треба звільнити.
Ще одним рішенням апеляційного суду одну з сусідок зобов’язують демонтувати нібито самовільно встановлені двері на сходовому майданчику. Яких вона, до речі, ніколи не встановлювала. Внаслідок бюрократичного пошуку дверей і судової істини з’явилися три варіанти розташування одних дверей: НА майданчику, БІЛЯ сходів майданчика і ПЕРЕД сходами цього ж майданчика. Тож замість одних «самовільних» дверей на папері «з’явилися» аж три – на, біля, перед. Боротьба за «красиве і корисне» привела до міліцейських коридорів – за відмову демонтувати двері і за відмову звільнити сарай відповідачок намагаються притягнути до кримінальної відповідальності.
Порятунок потопельників – справа рук самих потопельників
Власники нерухомого майна, які намагаються протистояти Системі (Матриці), самі шукають шляхи порятунку. Тож одного чудового вечора на офіційному сайті виконавчих проваджень відповідачі ненароком знайшли постанову про арешт їхнього майна – і землі, і нерухомості, у якій власницею всього спільного майна (будинку, споруд, надвірного майна) значиться та сама сусідка, якій довірили отримувати акт на землю!
При цьому не згадувалося про сумісну власність співвласників, наче їх ніколи й не було. За судовими документами виглядало, що весь будинок і вся земельна ділянка належить одній людині – пані Б. Решта співвласників узагалі не бралися до уваги. Тож за умови, що пані С. виграє суд, вона доможеться власності не лише на частину землі біля будинку, а й на ВЕСЬ БУДИНОК і ВСЮ ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ. Тобто стане одноосібною власницею всього спільного нерухомого майна. Всі ж сьогоднішні його законні власники опиняться на вулиці без поновлення їхніх прав.
З одного боку, усе майно на папері водночас стало власністю одноосібно пані Б. – а з іншого, воно є сумісною власністю, яка підлягає спільному користуванню.
Тож, може, у передбаченні наслідку такого запису і полягає логічність з першого погляду нібито нелогічних дій «загарбниці»? Саме для цього й було стільки судів, стільки спроб, стільки підходів з різних боків, щоби раптом вигулькнуло незрозуміло звідки таке одноосібне володіння? Це не було доведення ситуації до абсурду, це було доведення її до нового рівня, коли відкриваються нові можливості привласнити одним махом усе. Нібито в межах закону.
Статистика, що підтверджує Систему
Мешканці будиночка на Тихорецькій судяться вже 5 років. Пройшли через понад 90 судів. Тричі зверталися за захистом своїх конституційних прав на непорушність права власності до СБУ – звідти отримували відповідь про неможливість втручання СБУ, бо справа – цивільна, а не кримінальна. Близько двох десятків разів зверталися до обласної прокуратури за захистом прав – ця структура теж відповідає, що не має права втручатися. Двічі писали до Генпрокуратури.
Фантазії або ж жахливі передбачення
Чому стає можливою «Матриця» в Чернівцях? Чому Система б’ється за Матрицю? Наскільки всі залежні один від одного? Адже неможливо, щоби була такою всесильною звичайна бухгалтерка, яка лише напередодні цієї тривалої справи стала мешканкою Чернівців (і навіть якщо вона працює в ПАТ «Чернівцігаз»), аби навколо неї крутилася вся Матриця, вся Система. Вона – гвинтик Системи, який працює на загальний, прорахований результат. Або ж особа, через яку справжніми власниками стануть, напевно, якісь бізнесмени-олігархи-можновладці, які продаватимуть згодом городянам прекрасні інвестиційні проекти елітного житла, що підніметься на тихій вуличці Тихорецькій. А сьогоднішні власники – як і позивачка – просто розчиняться у надрах Матриці, і ніхто про них і не згадає. Якщо це спрацює, справу можна буде поставити на конвеєр – тоді не тільки в Чернівцях, а й в усій Україні пануватиме Матриця.
Чи потрібно нам це? – питання риторичне. Тож треба захищатися.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
Редакція чекає на відповіді
Зокрема, від підрозділу Чернівецької облдержадміністрації, який займається запобіганням та виявленням корупції. Бо зовсім незрозуміло, яким чином з’явилося виконавче провадження про арешт майна – і землі, і нерухомості за адресою вул. Тихорецька, №32, у якому власницею всього спільного майна (будинку, споруд, надвірного майна) значиться одна п. Б., хоча насправді їй лише довірили отримати акт не землю! Яким чином суд міг видати таке, скажімо м’яко, неправомірне рішення, за яким майно спільного володіння належить одній людині? Чому про все це не повідомили тих, проти кого спрямоване це виконавче провадження про арешт майна? Це лякає перспективою, що такі рішення можуть з’явитися масово.
Гадаємо, щоби захистити честь мундира, за цю справу повинні взятися як в обласній прокуратурі, так і в СБУ. Від цих поважних захисних структур також чекаємо реакції.
