За відчайдушність Тараса Білоуса, який без бронежилета і шолома дістається до найвіддаленіших блокпостів, називають «летючим голландцем»
48-річний чернівчанин Тарас Білоус возить волонтерську допомогу до зони АТО з весни 2014 року. Чоловік – «афганець», і каже, що події на Сході не можна навіть порівнювати зі службою в Афганістані: на Донбасі страшніше.
Їздить власною машиною жовтого кольору, частину якої перефарбував блакитним. На ній – підписи бійців. Деяких із них уже немає серед живих…
Тарас Білоус (справа) – “Летючий голондець” – на одному з блокпостів
«Трьома машинами привіз… блок цигарок без фільтру»
– За одну поїздку я бачив більше, ніж знають військові. Побував у різних точках. Їздив зі своєю донькою. Це її вибір.
Солдати дуже вдячні волонтерам. Якось я приїхав на 29-й, 31-й блокпости з донькою. 20 градусів морозу, 30-сантиметровий шар снігу. Ми привезли цивільні курточки, які зібрали люди на Калинівському ринку, бо ж холодно… Білизну, продукти. Діана запитує: «Тату, а хто сюди приїжджає до них?» (насправді, на той час важко було туди дістатися). Я запитав про це капітана, а він – мені: «Таких, як ви, відчайдушних, дуже мало».
На 29-му блокпосту зустрів Таню Чорновіл, народного депутата України, з автоматом: привезла допомогу. З водієм на «Опель-пантері», без охорони.
Чи зустрічав інших політиків? Так. Саме наша 80-та стояла, наш батальйон. Приїхав до них нардеп від партії «Свобода» пан Сиротюк, який у комітеті Верховної ради з військових питань. Не сам – зі свитою у 7 осіб, трьома машинами. Привіз… блок цигарок «Прима» без фільтра. Це ж скільки він спалив бензину, солярки… Я був вражений.
Тарас Миколайович розповідає, що за багатьох поїздок до зони АТО розчарувався у наших військах.
– Порядку в армії немає. Дисципліни. Усе залежить від тих, хто там на горі, від командування. Не буду деталізувати, де, бо ж війна. Приїжджаю на базу, а там – «грілки на повний зріст» (повії – авт). Кажу: «Хлопці, не факт, що вони у вас не винюхують інформацію. Їхніх чоловіків нема вдома, де вони?…»
Що робити, питаєте? Не набивати кишені! Це повинна зрозуміти влада. Ми повинні відстояти Україну спільними зусиллями.
Натомість я приємно вражений порядком та дисципліною в Добровольчому Українському корпусі. Вранці шикування, молитва. Нікого не бачив напідпитку. Ідеальний порядок!
«Студенток-медичок призвали на передову»
– Вважаю, слід проводити повну мобілізацію. Але призивати треба тих, хто вміє і має бажання воювати. А не примусово!
Бо тут їх призивають, а там – кидають. Забувають – і все.
Бачу, що відбувається в моєму селі. 83 повістки прийшло, а на комісію пішли лише 12-ро. Хто втік, хто відмазувався як міг. Соромно було за них.
Як вони дивитимуться, приміром, в очі двом студенткам-медичкам, п’ятикурсницям з Івано-Франківська, яких направили на практику… на передову.
Я зателефонував одній з них, що під’їжджаю, а вона не бере слухавку. Вже вранці мені розповіли, що вночі її поранили…
Багато речей, побачених під час фронтових поїздок, Тараса Миколайовича дивують. Наприклад, привіз одного разу 100 матраців. Вранці дізнався, що на один із блокпостів їх просто забули завезти. А там – 12 хлопців, осінь, приморозки.
А в наступну поїздку частину цих же матраців йому віддали – щоби перевіз до іншого місця.
– Головне нам відстояти Україну. Влада ж, як не допомагає, то хай би хоч не заважала.
І наші люди відстоять Україну. Досі перед очима розірвана гаубиця: в неї заклали снаряд 38-го року випуску.
Певен, спільними зусиллями ми врятуємося. Хлопці розповідають про те, як їм не дають наказу стріляти, коли по них стріляють. Починаються перемовини про перемир’я. Чи довго хлопці витримають? І залізо ламається з часом. Усе залежить від влади.
В одному впевнений – ми переможемо!
Записала Юлія БОДНАРЮК, «Версії»
