У перший день жовтня кожен з нас мав дуже гарну нагоду відзначити свято, яке так чи інакше торкається кожної людини на планеті – Міжнародний день музики. Щорічно цього дня відділ мистецтв Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Івасюка долучається своєрідними та нетрадиційними заходами до всепланетного музичного звучання. Цього року це був авторський концерт піаністки Ірини Бацовської «Пошепки про сокровенне».
До слова, це був її дебют в якості композитора. Ірина – викладач музичної школи №2. Власні твори почала писати десять років тому, але широкій публіці представила лише зараз. На сольнику авторка виконала не лише власні фортепіанні твори, але й кілька македонських пісень на гітарі, адже сама за походженням македонка.
Музикант, педагог, автор-виконавець Ірина БАЦОВСЬКА розповіла про батьківщину своїх предків Македонію, про те, як створює музику та про важливість самовдосконалення.
З чого почалося моє знайомство з музикою? Інколи мені здається, що я народилася з фортепіано. Моя мама – вчителька музики та англійської мови. З англійською якось не склалося, а от на фортепіано граю з 4-х років. Тоді навіть не могла ще дістати до клавіатури. Пізніше навчилася грати на гітарі та сопілці. Але то так – хобі. А фортепіано – професія.
По батьківській лінії я – македонка. Дуже люблю цей край. І з дитинства полюбляю македонські народні пісні. Македонці взагалі дуже співочий народ. Майже всі мої македонські родичі – музиканти. Коли я приїжджаю до них гостювати, буквально поринаю в місцеву музику.
Народилася ж я у Харкові. Закінчила там музичну школу та музучилище. Після завершення навчання викладала в музичній школі, потім працювала концертмейстером у педучилищі. Поки не зустрілася з майбутнім чоловіком, який родом зі Сторожинця. Він і привіз мене на Буковину. І я одразу закохалася у цей край. Бо він нагадує мені рідну Македонію. Чудова природа, гори… Та й менталітет жителів дуже схожий. Гуцульська говірка взагалі нагадує македонську мову.
Власні твори почала писати приблизно десять років тому. Просто виникло сильне почуття. А сильні почуття, любов сублімуються у творчість. Коли любов трапляється або не трапляється, людина відчуває потребу висловити свої емоції. Та й загалом, що таке музика? Це можливість відобразити власні емоції. От у вас буває таке, що хочеться прослухати якусь мелодію знову і знову? Так само і в житті: інколи хочеться повторити якусь приємну мить, пережити її ще раз. Музика дарує вам таку можливість. У ній можна, немов на фото, зафіксувати свої почуття і ще раз «прослухати» їх у ріплеї.
Часто мелодії народжуються у найменш придатний момент. Буває, збираюся на роботу і тут – бац! І думаю: прикро буде, якщо не запишу, раптом забудеться… Тоді відкладаю всі справи, сідаю за фортепіано – і пальці самі починають грати. Ніяк не можу пояснити цей феномен. Розум відключається і вмикаються емоції. Напевне, це у всіх творчих людей. Важливо вхопити стрижень, встигнути записати головну музичну тему, яка спала на думку, а далі з нею можна робити що завгодно.
Наше життя багаторівневе. Весь час дізнаєшся щось нове про старе. Наприклад, зараз перечитую сербського письменника Милорада Павича. Люблю цього автора. Взагалі його творчість настільки неординарна, вона чимсь перегукується з творчістю Й.С.Баха, який теж стоїть осторонь від інших композиторів. У творах Павича так сама дуже багато паралельних ліній, свого роду життєвих рівнів. На якому рівні ти перебуваєш, на такому рівні й усвідомлюєш усе, що відбувається з тобою. Коли ти переходиш на вищий рівень, усі вже знайомі тобі речі сприймаються інакше. Думаю, такий стрибок у житті людини відбувається раз на 7-10 років. Важливо, щоби людина постійно вдосконалювалась, працювала над собою. Але інколи й відпочивала (сміється).
До будь-якої роботи можна підійти творчо. Навіть до роботи двірника. Краса вулиць – це теж творчість. А взагалі-то, коли замислитися, будь-яка професія розповідає про світобудову. Чим би ви не займалися. Музика мені розповідає про те, як створений світ. Я навіть не можу цього пояснити, розшифрувати, але я це відчуваю. Ще Нікола Тесла казав: «Я відчуваю, але не можу пояснити це людям. Для цього мені доводиться вигадувати форму». Ось так і в мене. Моя форма – це звук.
Обожнюю Моцарта, Рахманінова, Чайковського, Бетховена… У кожного композитора – свій внутрішній світ. І коли, виконую їхні твори, я немов налаштовуюсь на той стан, у якому композитор створював ту чи іншу композицію. Кожна творчість – це завжди передача душевного стану автора, і за його творами можна судити, в якому стані він перебував, коли творив.
Дуже приємно, що в кожному моєму учневі є часточка мене. Багато з них пішли моїми стопами. Багато з них закінчили музичні училища, консерваторії. Приміром, одну з моїх учениць, Вікторію Бондар після завершення музичної школи запросили до Києва. Там вона закінчила музичне училище. А консерваторію вона закінчила уже в Мілані. Зараз живе і виступає в Італії.
Я не фаталіст. Вважаю, що людина може змінити свою долю, якщо докладе для цього достатньо зусиль та енергії. Якщо людина лінива, то вона, напевне, фаталіст, а, якщо людина хоче щось змінити, вона діє.
Руслан КОЗЛОВ, «Версії»
