Стріт-арт (від англ. Street art — вуличне мистецтво) – ще зовсім юний вид образотворчого мистецтва. Та й до мистецтва його занесли відносно недавно. Стріт-арт – це не дивні «масонські» знаки, які можна побачити на стінах будинків, чи слово з трьох літер, написане на паркані. Вуличне мистецтво давно розширило свої межі й тепер включає в себе не тільки графіті, а й стікер-арт (коли зображення створюється з наліпок), постери, відеопроекції, флешмоби та вуличні інсталяції.
Чао, «бомбіні», соррі!
Насправді мистецтво малювати на стінах зовсім не нове. Бажання якось прикрасити стіни свого помешкання або ж намалювати те, що бачив протягом дня виникало ще у первісних людей. Археологи назвали їх малюнки наскельним живописом, а сучасні вуличні «археологи» – графіті.
Написами, подібними до сучасних, були вкриті й стіни античних міст. Так, приміром, на розкопках Помпеї поблизу воріт Везувія вчені знайшли надпис: «Маркус кохає Спендузу». Щось подібне до сьогоднішнього «Маша + Саша».
Сотні графіті XI-XIII ст. археологи знайшли і у Софіївських соборах Києва та Новгорода, а також в інших руських храмах. Вони мали в основному релігійний характер, але можна було натрапити й на доволі образливі надписи, приміром, «У Гнилку зуби тухоли» («У Гнилка тухлі зуби»).
А як власне мистецтво, стріт-арт виник у 60-х роках минулого століття у Філадельфії, коли на будинках міста зненацька почали виникати дивні надписи, які назвали «тегами» (від англ. «tags» — «мітка»). Пізніше ці «теги» захопили Нью-Йорк, а наприкінці 60-х перекочували й до Європи. В кожному районі міста місцеві художники — «райтери» наносили свій нік (псевдонім) і номер вулиці на стіни. Такі теги свідчили, що на цій вулиці мешкає той чи інший райтер. А 1968 року підліток грецького походження – кур’єр з Нью-Йорка під ніком Taki-183 виніс свій тег за межі району, розмалювавши безліч об’єктів у Нью-Джерсі та аеропорту Кенеді. Один з тегів настільки зацікавив журналістів, що в липні 1971 року з’явилася стаття про талановитого художника з вулиці.
На початку 70-х вуличні малюнки захопили міста Сполучених Штатів. Саме тоді з’являється таке поняття як «бомбінг», тобто нелегальний розпис стін. А самих художників, які «бомблять» стіни назвали «бомбіні». З часом «теги» витіснили цікаві художні композиції й промовисті гасла. Скажімо, в Парижі найбільш відомі фрази: «Нудьга контрреволюційна», «Вся влада уяві!» або «Будьте реалістами, вимагайте неможливого!».
Воднораз дії райтерів визнаються незаконними та прирівнюються до вандалізму. Художникам доводиться працювати під прикриттям ночі, ховаючись від правоохоронців. Поступово стріт-арт покидає європейські міста, і урбаністичні пейзажі оживляє лише сяйво неонових вивісок. Напрямок майже вмер, коли на початку третього тисячоліття мистецтвознавці визнали художню цінність робіт багатьох вуличних художників. Отже, стріт-арт з андеграунду поступово виходить до виставкових залів просто неба.
Вихід – через колючий дріт
Можливо, жанр графіті під тиском міської влади взагалі зник би з лиця Землі, коли б нового дихання йому не надав Бенксі. Цей загадковий англійський художник у своїх малюнках чудово поєднує соціальну тематику з гострим гумором. Його особа і досі не встановлена, та незважаючи на це – а може й завдяки цьому – він став справжньою легендою стріт-арту. Так, минулого року одне з його графіті продали на аукціоні за 750 тисяч євро.
Подейкують, що Бенксі народився в англійському містечку Брістоль. Наприкінці 90-х почав займатися графіті, але з часом перейшов на більш масштабні малюнки. Щоправда, й тікати від поліції йому ставало все складніше. Тому, щоби економити час, він почав малювати на стінах за допомоги трафарету.
Восени 2006 року в кількох лондонських магазинах Бенксі непомітно замінив диски з альбомом співачки Періс Хілтон на сорокахвилинну пісню свого друга Danger Mouse і власними малюнками. Та цим невеличким хуліганством він не обмежився. Його малюнки з’являються в усьому світі у найбільш несподіваних і важкодоступних місцях. Художнику доводиться перелізати через огорожі, колючий дріт, лазити дахами будинків, щоб залишити свій «слід». Процес створення своїх шедеврів Бенксі зобразив у власному фільмі «Вихід через сувенірну крамницю».
У вересні минулого року Бенксі затіяв масштабну акцію, в рамках якої він використає Нью-Йорк як полотно для реалізації своїх мистецьких задумів. Роботи з’являтимуться щодня, причому не тільки в звичному для Бенксі стилі трафаретів, а й далеко виходячи за рамки графіті-культури, у вигляді вуличних інсталяцій. Фургон для перевезення тварин, з кузова якого стирчать голови плюшевих мешканців ферми; Рональд МакДоналд у позі диктатора, якому начищає криваво-червоні черевики цілком реальна людина; вантажний фургон, у кузові якого ховається «мобільний сад» – і багато інших «шаленств». Все це художник фотографував і виставляв на свою сторінку у Instagram. В результаті у Бенксі з’явилися мільйони шанувальників і послідовників в усьому світі. Один з таких, приміром, – кримський художник під ніком Шарик. Його роботи – це не просто хуліганські розписи на стінах, а справжні мистецькі інсталяції з глибоким соціальним змістом. Невідомий поки що широкому загалу художник також використовує трафаретну техніку, але, окрім графіті, Шарик зробив також кілька анімаційних роликів, з критикою суспільства споживання, глобалізації, дискримінації, наркоманії тощо.
Міні-Україна в київському під’їзді
Киянці Юлії Герасимович настільки набридли сірі «зашарпані» стіни їхнього під’їзду, що вона вирішила перетворити його на затишну хатину біля соняшникового поля. А заїзд для колясок став рушником.
Юлія знайшла через Інтернет людей, заплатила їм гроші і сказала, що саме хоче бачити – маки, соняхи, хатинки… Мешканцям інших квартир сподобалася ідея і вони підтримали ініціативу жінки фінансово. Зараз звичайні перехожі заходять до під’їзду як на екскурсію.
– Я зробила це для своїх дітей, – пише Юлія на своїй сторінці у Facebook, – Хочу, щоби вони жили в гарній Україні.
Руслан КОЗЛОВ, «Версії»
