… Мене взагалі дратують ці вічні заклики встати з колін і так далі, мені здається, що встати з колін може лише той, хто був на колінах…
© Ліна Костенко
Півроку тому 22 листопада у Чернівцях молодь, студенти вийшли на Центральну площу до пам’ятника Т. Шевченку на мітинг на підтримку асоціації з ЄС. У ньому взяли участь понад 300 чернівчан.
Ми можемо втратити Україну.
Ми вже фактично її втрачаємо.
Ми нездатні протистояти, ми
не знаємо, на кого й на що
спертися у цьому суспільстві,
воно хистке й захланне,
інфіковане тліном мертвих
ідеологій, поляризоване за
принципом поколінь,
сконфронтоване соціально й
національно, навіть
регіонально, – а ми, що
зробили ми? – ми, покоління у
силі віку, ми, ніби ж уже
громадяни вільної країни, ми,
ублюдочні катастрофісти своїх
особистих драм, сипонули
урозтіч по світах, або сидимо
тут, скніємо, чекаємо, поки нам
усміхнеться доля.© Ліна Костенко, “Записки
українського самашедшого”,
2010 р.
22 травня, на Майдані зібралися ті, хто приймав участь в подіях Євромайдану в Чернівцях, у Києві, хто підтримував і допомагав Майдану.
Знаменно, що цього дня 1861-го Шевченко навічно повернувся до України.
Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;Та добре вигострить сокиру —
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі небога
До суду божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати муровать,
Любить царя свого п’яного,
Та візантійство прославлять,
Та й більше, бачиться, нічого.Тарас Шевченко,
1858, 22 ноября, [С.-Петербург]
Під час зустрічі багато пригадували. Перемога далася великою ціною – більше як сотня загиблих і померлих від ран патріотів. І сьогодення дуже тривожне, драматичне. Але ми віримо у щасливе майбутнє України.
***
Ми поранені люди, ми дуже поранені люди.
Але хто наші вбивці? — не цей, не цей і не ця.
їх нема, вони є, і все це ще тільки прелюди.
Ті, що нас убивали, змінили вираз лиця.Древо мислі вродило — цитати, цитати, цитати.
Як втомилась душа у суспільній своїй німоті!Хто віддасть нам життя?
А немає ж у кого спитати.
Ті, що нас убивали, іще раз уже не ті.***
Рівно півроку тому
розпочався
Євромайдан. Не
забуваймо, як
це було, навіщо ми це
робили і
що зробили з нами, щоб
не
довелося робити це
знову.Ліна Костенко
Тетяна СТРІЛЬЧИК, “Версії”,
фото автора