Поради редактора – це майже поради бувалого. Бо журналісти загалом і газетярі зокрема, перебувають, так би мовити, всередині ситуації. Тож бачимо її точніше. А ще, як правило, знайомі особисто з більшістю претендентів на виборні посади.
Пропрацювавши понад 35 років у засобах масової інформації та спробувавши, попри газети, ще радійного й телевізійного «хліба», хочу запевнити читачів, що газетярам за специфікою їхнього ЗМІ брехати завжди важче, ніж радійникам і телевізійникам. Саме тому, мабуть, на Заході люди більше довіряють газетам. Бо що написано пером, не витягнеш і волом. А в теле-чи радіоефірі прозвучало – і щезло!
Та повернімося до наших баранів – чи то пак до виборів міського голови. Хоча насправді, це саме ми, чернівчани, обираємо собі пастуха…
Аби зорієнтуватися на місцевих виборах, уважно вивчайте рекламну продукцію претендентів, яку вам закидають до поштових скриньок. А для цього не тільки читайте її, а й оцінюйте як за кількістю (листівки, газети, спецвипуски та їхні тиражі), так і на дотик (високоглянцевий крейдований папір, як і офсетний, коштують найдорожче). Коли ж з’ясуєте, в кого з 14-ти претендентів найдорожча поліграфічна продукція, про кого з них найчастіше пишуть газети та хто найчастіше посміхається вам з телеекрану, тоді й складете уявлення про те, в кого найбільше вкладено грошей. Для чого це потрібно знати зараз поясню.
Частина чернівчан, не позбавлених схильності до аналізу, вже давно зрозуміла: Чернівці до смаку двом великим політичним олігархічним кланам, між якими й точиться боротьба за місто. Саме їхні претенденти є найбільш імовірними володарями буковинських принад в образі старовинного ошатного міста. Саме в них найбільше листівок, газет, календарів та іншої поліграфічної продукції разом із роликами на телебаченні й вуличною рекламою (бігборди тощо). Хоча ні той, ні другий не мають власного бізнесу – як записано в їхніх деклараціях. Тож виникає закономірне питання: звідки в цих кандидатів такі великі гроші на рекламу, на роботу штабів тощо? Відповідь проста: їх дають ті, що стоять за ними. Прикрість же ситуації в тому, що вкладені у вибори кошти завжди треба відпрацьовувати. Тож коли будь-який з цих двох кандидатів стане мером, він не буде вільним ні у своїх діях, ні у прийнятті рішень. Тому Україна поки що й нагадує ляльковий театр.
Доволі цікавою інформацією є декларації кандидатів. Нагадаю, що «Версії», представляючи кандидатів, повідомляли й про їхні майнові статки. Тож, якщо уважно прочитати те, що було надруковано у більшості чернівецьких газет, стає зрозуміло, що більшість наших шановних кандидатів, м’яко кажучи, воліє приховати правду про свої доходи. Бо ми бачили, на яких машинах вони роз’їжджали під час революції, а в деклараціях – мало не старенькі «Запорожці». Дехто замовчує відомості і про свої вілли та будинки-палаци. Та й річний дохід кількох із них менший за те, що заробляє наша коректорка-пенсіонерка. До слова, саме вона і завуажила цю «нестиковку». Ну а висновок тут може бути тільки такий: з тими, хто починає з брехні, чернівчанам не по дорозі.
І насамкінець ще дві поради: проаналізуйте життєвий шлях претенденів, прикладіть їхній професіоналізм до потреб міста і знайдіть відповідь на запитання, чи знадобляться їхні навички на посаді міського голови? А ще – відкладіть усі зафіксовані на папері обіцянки кандидатів у мери зробити ваше життя кращим і щасливішим. Адже з них за це потім можна буде спитати…
Людмила ЧЕРЕДАРИК
