До газети звернулася одна з організацій міста, яка отримала від банку, в якому обслуговується, листа з анкетою, яку необхідно заповнити. Серед запитань цікавилися, зокрема, політичною приналежністю засновників організації та джерелами надходження коштів на рахунки. «Чи зобов’язані ми надавати таку інформацію? Чи законними є вимоги банку?», – запитують головний бухгалтер та керівник.
Інша постійна читачка газети, отримуючи відсотки за депозитом в іншому банку, також змушена була заповнювати анкету, в якій банк просив її зазначити партійну приналежність, наявність судимостей, нагород, а також джерела отримання доходів. «Це так в Україні готуються до виборів чи банки з податковою співробітничають? А навіщо їм інформація про мої нагороди? Що це за ноу-хау таке?» – цікавилася клієнтка.
Рішення, що заганяють у глухий кут
За роз’ясненням звернулися насамперед до чернівецької філії банку, який надіслав листа клієнту. Директор філії хворів, а на рівні трьох (!) заступників жоден не зміг пояснити, звідки ж узявся лист. І тільки після того, як почули прізвище, яким підписана анкета, полегшено зітхнули: «Так це з Києва прислали, там і розбирайтеся. Та й загалом, ми – члени іноземної фінансової групи, тому нам політична приналежність українців ні до чого. Це, мабуть, виконують постанову про ідентифікацію клієнтів», – висловили припущення.
Опитавши працівників ще кількох банків, так і не вдалося з’ясувати, навіщо ж конкретно потрібне анкетування та ідентифікація: Нацбанк, мовляв, розпорядився, тож мусимо виконувати. Питання загнало у глухий кут і юристів: більшість з них просто не хотіла коментувати цю тему. Один з адвокатів навіть пригадав випадок, коли підприємству відмовили у видачі коштів з рахунку (!), поки він не заповнить анкету. Але назвати банк і фірму адвокат відмовився.
FATF – завада фінмахінаціям?
Збір докладної інформації про клієнтів банки повинні були провести до 22 жовтня 2011 р. відповідно до Постанови НБУ №22 від 31 січня 2011 року. Ця постанова регулює порядок проведення фінансового моніторингу, тобто банківського нагляду за рухом коштів клієнтів. Фінмоніторинг проводиться задля протидії відмиванню «брудних грошей» і фінансуванню тероризму згідно вимог FATF – спеціальної міжнародної організації, яка бореться з такого роду фінансовими махінаціями. У зазначені постановою терміни банки не вклалися, тому анкетування триває досі.
Як правильно поводитися клієнту і чи може банк змусити заповнити анкету, пояснює юрист Ірина АНТОНЮК:
– Пані Ірино, одним із каменів спотикання є питання про приналежність до публічних діячів і до їхніх родичів, а також список рахунків особи, що анкетується в інших банках (з назвами установ і номерів рахунків). Чи можна відмовитися відповідати на такі питання?
– Можна, але з певними застереженнями. Справа в тому, що згідно зі ст. 5 Закону «Про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», банки зобов’язані виявляти фінансові операції, які підлягають фінмоніторингу, до початку, в процесі, у день виникнення підозр, після їх проведення або при спробі їх проведення або після відмови клієнта від їх проведення. Цілком логічною з цієї точки зору є вимога НБУ дізнатися про те, чи не належить клієнт до державного апарату і громадських діячів, а також їхніх родичів, – щоби банки змогли побачити і попередити спробу, приміром, відмити гроші або отримати хабар.
Але відповідно до ст.9 цього ж закону ідентифікація фізичних осіб проводиться виключно на підставі паспорту та ідентифікаційного коду. Для ідентифікації фізичної особи-резидента банки встановлюють її прізвище, ім’я, по-батькові, дату народження, серію і номер паспорта (або іншого документа, що засвідчує особу), дату видачі та орган, який його видав. Встановлюється також місце проживання особи та її ідентифікаційний номер. Ці дані повідомляються обов’язково.
Фізична особа-підприємець повинна надати банку дані про: прізвище, ім’я та по-батькові, дату народження, паспортні дані, місце проживання, реквізити свідоцтва про державну реєстрацію та банківські реквізити.
Юридична особа має надати наступні відомості: повну назву, юридичну адресу, дані про органи управління та їхній склад, дані про осіб, які мають право розпоряджатися рахунками і майном, дані про засновників, код ЄДРПО, банківські реквізити.
Клієнт має право не заповнювати пункти анкети про:
– партійну приналежність;
– репутацію (притягнення до кримінальної відповідальності);
– участь у виставках;
– наявність будь-яких нагород;
– діяльність контрагентів (партнерів) за межами держави;
– будь-яку іншу інформацію, що не стосується суті діяльності чи фінансового стану особи.
Клієнт має пам’ятати, що у випадку ненадання інформації, банк має право запросити її в державних органів.
– Наскільки обґрунтованими є загрози банків, про те, що вони не обслуговуватимуть тих, хто не здав анкету?
– Якщо ви заповнили хоча б першу частину анкети, вам турбуватися зайве. Втім, й іншим клієнтам не варто перейматися. Юридичних підстав для цього нема, якщо тільки у банку немає на руках відповідного рішення суду. Банк немає підстав відмовити клієнту в обслуговуванні або обмежити його доступ до грошей через незаповнену анкету, так як взаємини банку і клієнта регулюються договором, в якому прописані умови як для банку, так і для клієнта.
Анкета як протиріччя Конституції
Надсилаючи «листи щастя» з погрозами, банки забувають і не враховують ст.32 Конституції України, якою передбачено, що заборонено збір, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
– Що робити тим, хто зіткнувся з неправомірною відмовою банку видати кошти з рахунку?
– Клієнтові, якому відмовляють в обслуговуванні, необхідно отримати офіційну письмову відмову з печаткою банку. Цей документ дозволить звернутися до суду з позовною заявою про невиконання умов договору з усіма наступними штрафними санкціями для банку. Та розуміючи відсутність юридичної позиції, банк навряд чи надасть вищезгаданий документ, тож буде змушений обслужити клієнта.
Тим же, хто не з’явився на запрошення, рано чи пізно доведеться заповнити хоча б частину анкети – швидше за все, при першому зверненні до банку.
– Що буде, якщо клієнт взагалі відмовиться надавати інформацію про себе?
– Якщо клієнт відмовиться надавати інформацію, то банки будуть зобов’язані повідомити про відмову в проведенні фінансової операції в Держфінмоніторинг, який має право надіслати аналогічний запит, але якщо за відмову анкетуватись у банку українським законодавством відповідальності не передбачено, то за відмову на запит Держфінмоніторингу може наступити адміністративна відповідальність за ст.166-9 Кодексу про адміністративні правопорушення. Відповідна стаття Кодексу передбачає штраф для різних категорій осіб – від 100 до 200 неоподатковуваних податком мінімумів (1700-3400 грн).
– А якщо заповнити анкету «зі стелі», тобто неправдиво?
– Законодавство України за надання неточної або навіть невірної інформації в подібних випадках не передбачає жодної відповідальності. Дані будуть перевірятися лише в тому випадку, якщо у працівника банку виникне підозра у легальності грошей клієнта. Тоді банк може передати дані в Держфінмоніторинг. І вже на їхній запит доведеться відповідати. Бо за неправдиві дані вони також накладають штраф.
– Що робити тим, хто докладно і правдиво заповнив усю анкету, показавши навіть ті джерела доходів, які інші банківські клієнти приховали: чи очікувати, що банк передасть відомості, скажімо, до податкових органів?
– Інформація, яку ви надали, є банківською таємницею і захищається Законом «Про банки і банківську діяльність» та Законом «Про захист персональних даних» (якщо ви, звичайно, не тримаєте на рахунку особливо великі суми, які явно не відповідають вашим доходам).
Відповідно до ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки зобов’язані розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, у наступних випадках:
• на письмову вимогу суду, за рішенням суду або з дозволу власника такої інформації;
• органам прокуратури, СБУ, МВС, Антимонопольному комітету України – на їхню письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи-суб›єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
• органам Державної податкової служби України на їхню письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
• органам державної виконавчої служби з питань виконання судових рішень конкретної юридичної або фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.
Щоправда, існує небезпідставне побоювання, що інформація, зібрана банками, в окремих випадках може бути використана для тиску на клієнтів.
З формальної точки зору законослухняному банківському клієнтові турбуватися немає причин: він розкриває банку конфіденційну інформацію про свою законну діяльність, яка й охороняється як банківська таємниця.
Розкрита банком відповідним держорганам у рамках законної діяльності фінансового моніторингу інформація перетворюється на інформацію з обмеженим доступом і також не повинна бути використана не за призначенням.
Тим не менш, у разі несумлінності окремих співробітників банків або держорганів, така інформація може стати непоганим аргументом для впливу на банківського клієнта.
