Добру пораду чоловікам від галеристки Наталії БОГОМАЗ було б не зле запам’ятати: є такі подарунки, що не просто приємно вразять жінку, але й з часом не зіпсуються і не зів’януть, не втратять якості, а, навпаки, набудуть вищої вартості. Шукати їх варто в мистецьких крамничках та галереях!
У пані Наталії рідкісна професія – вона галерист, директорка мистецької галереї «Sweet Art». До того, як переїхати у Чернівці, тривалий час працювала у музейних фондах Житомира, пізніше, як галерист, займалася активною виставковою діяльністю у тому ж Житомирі та Києві. Тож встигла добре зарекомендувати себе серед художників усієї України.
У Чернівцях галерея Наталії Богомаз працює лише рік, проте вже встигла зібрати довкола себе достатньо численний чернівецький бомонд: покупців, художників, просто поціновувачів мистецтва, яким подобається приходити сюди і споглядати нові картини. Адже Чернівці, за її словами, – дуже культурне місто, і в ньому їй дуже комфортно.
– Я й сама художню школу закінчила, інколи пишу, в мене і колишній чоловік художник, і двоє синів – художники. …Влаштувати галерею в підвалі, як у Львові, де дуже багато подібних галерей підвального і напівпідвального типу – це була моя мрія! Кожна виставка для мене – неначе народження дитини, я люблю їх усіх, – зізнається Наталія Богомаз. – Але до того, якого художника у себе виставляти, – підходжу дуже вибірково і ретельно. Наприклад, якщо виставка триває 2 тижні, то на підготовку йде цілий місяць! Адже треба відчути і митця, і його живопис, і спільно з ним відібрати роботи, оформити експозицію. Тут багато кропіткої праці, мозкового напруження, спілкування, дискусій…
– У справжнього галериста є така домінантна риса характеру: коли бачиш справжній живопис – входиш «в раж»: тобі настільки хочеться показати його людям, що аж «чухаються долоні». І не стільки, повірте, продати, як саме показати, бо це повинні бачити всі! Адже неможливо пересічному любителю живопису, скажімо, щоразу їздити до Києва, Харкова, Одеси, Хмельницька на цікаві виставки… До того ж, і художник зацікавлений виставитись саме в приватній галереї. Бо добре усвідомлює, що, на відміну від музеїв, муніципальних картинних галерей, йому легше продати свої картини саме тут, – зауважує пані Наталія.
Нещодавно в її галереї відбулася презентація надзвичайно цікавих робіт хмельницького художника Олександра Куркчі, відомого не тільки в Україні, а й у Європі. Його живописні роботи, зокрема картини анімалістичного жанру (а саме вони наразі і представлені у мистецькій галереї), сприймаються критиками «в руслі культури постмодернізму». Проте, що ж воно є насправді?…
– Як фахівцю, мені навіть важко живопис Олександра якось назвати… Можна сказати, що це і концептуальний живопис, і наївний, тут проявляється і постмодерн, і все що завгодно… Як правило, ви заходите на виставку і бачите пейзажі, натюрморти, портрети, пейзажі, натюрморти, трохи жанрового, знову портрети… Роботи ж Олександра для ринку живопису не характерні, вони не так часто зустрічаються. Цей художник занадто активний, занадто талановитий… У нього усе виходить без тривалих мук творчості… І він зробив настільки неймовірний крок уперед! На відкритті виставки було багато художників, його друзів, які знають його творчість з самого початку. Й усі були приємно вражені тим прогресом, який побачили в його творах. Це для художника дуже важко – пройти свій шлях пошуків, метань і, нарешті, знайти себе… Насамперед цим і цікава виставка. Це зовсім інший живопис, не той, до якого ми звикли, він дуже специфічний, тому хочеться щоби якомога більше людей змогли його побачити, – каже пані Наталя.
Картини ці можна не тільки подивитися, а й навіть придбати. Щоправда, задоволення це не з дешевих…
За словами пані Наталії, ціноутворення справжнього живопису – складний процес. На нього впливає рівень художника, його вага на арт-ринку, звання (народний, заслужений художник України). У неї в галереї роботи коштують від 400 доларів до 3 тисяч.
– Парадокс, але наші митці дорожчі, ніж закордонні. Чому так, я не знаю. Ніхто цього не може пояснити. Це як з цінами на квартири у Чернівцях. Незрозуміле ціноутворення, – жартує Наталія Богомаз. – Натомість у нас немає такої культури придбання картин, як за кордоном. Там передусім купують колекціонери, яких, до речі, набагато більше за вітчизняних. Освічені ж люди, з високою культурою придбають мистецькі твори для інтер’єру. Проте чимало картин художників купують і звичайні люди, із середніми статками. Щоби підтримати свого художника, свою культуру, вони просто ходять галереями і купують усе, що сподобалось! У нас цієї практики немає зовсім. У нас більше випадкових покупок…
Але ж погодьмося, що інколи зроблені такі покупки зігрівають нас протягом усього життя, стаючи гордістю та найціннішою річчю родини.
