Майже водночас сини двох моїх подруг приїхали до Чернівців. Обоє мешкають за кордоном із сім’ями – дружинами і дітьми. 35-літній Раф – у Данії, 31-літній Віталій – в Австралії.
За 10 років, проведених у чужій державі, яка поставилася до нього краще за неньку-Україну, Рафаель Радченко не тільки досконало вивчив данську мову, закінчив університет за трьома спеціальностями, хоча виїхав, коли навчався на 3 курсі педфаку за спеціальністю «психологія», а й став державним службовцем у мерії Копенгагена.
З огляду на те, що минув саме Тиждень європейської демократії, хочу наголосити, що у випадку з Рафом саме ця демократія й проявила себе у дії. Бо на те місце, яке він обійняв після перемоги в конкурсі, було… 60 претендентів. І серед них він був єдиним іноземцем. Але це не вплинуло на вибір комісії, бо Раф був найкращим. Вільне володіння 4-ма мовами, життєвий досвід, кілька професій, аналітичний розум.
А в Черніцях, пригадую, хлопець займався, так званою, брудною низькооплачуваною роботою – у складі будівельної бригади обдирав стіни перед ремонтом і не тільки. Щоправда, будучи на другому курсі, вже писав дипломні випускникам свого факультету.
Віталій Кафанов – успішний програміст, самотужки утримує сім’ю. Хоча дружина не працює, бо у них двоє маленьких дітей. Це не завадило колишньому чернівчанину придбати будинок, проводити всі уікенди біля океану та раз на два роки приїжджати в гості до батьків у Чернівці.
Свого часу, коли Віталій подав документи на виїзд, керівництво однієї з найпотужніших буковинських виробничо-торговельних фірм вмовляло його залишитися, пропонуючи і квартиру, і машину в кредит. Але хлопець поїхав і не жалкує. Як і десятки та сотні його однолітків, серед яких найрозумніші та найпідприємливіші.
Скажімо, на технічних факультетах вітчизняних вузів залишаються вчитися в аспірантурі лише ті, в кого тут хворі та старі батьки. Решта намагається зачепитися на Заході. І при цьому масовий виїзд відбувається лише в одному напрямку – з України. Втім, останнім часом до Заходу додалися ще й Схід та Південь – Японія, Австралія тощо.
І треба визнати, що хвиля пострадянської наукової та культурної еміграції вже перевищила за своїми масштабами попередню хвилю – після революції та Громадянської війни, а у нас на Заході України – ще й під час та після Другої світової війни.
Натомість Блез Паскаль – французький математик, фізик, філософ і літератор колись казав, що «достатньо виїхати 300 інтелектуалам, і Франція перетвориться на країну ідіотів».
Зрозуміло, ми можемо втішатися тим, що інтелектуальні ресурси сучасної України більші, ніж у Франції XVII століття, та все ж таки… Бо, як на мене, окремі сучасні телепередачі підтверджують точку зору французького науковця та письменника.
Тож бережімо інтелектуалів! Бо так не хочеться жити в країні ідіотів…
Думок на тему “Бережіть інтелектуалів, щоби не жити в країні ідіотів”
Те, що зараз відбувається в Україні, змусить і тих, хто не планував виїжджати, замислитись і почати збиратися емігрувати. Ніяких переспектив. Суцільні псевдореформи, “ущілення”, прірва між депутатами, урядовцями всіх рівнів і простими людьми – стає комічною. Цій державі розумні люди не потррібні, їй потрібні мовчазні раби.