Яка вода – таке й здоров’я

До генетичної програми людської клітини, за даними вчених, закладено 120–130 років життя. Українці живуть лише половину з цього, а їхнє «здорове життя» складає ще менше – 55 років. Основна причина цього, попри несприятливу екологію, стреси, негативні звички, – недостатня якість питної води. Науковці продовжують вивчати воду – цю найбільш загадкову речовину на Землі. Понад 30 років її досліджує академік НАН України, академік-секретар Відділення хімії НАН України, директор Інституту колоїдної хімії та хімії води ім.А.В.Думанського НАН України Владислав ГОНЧАРУК.

«…Зайшли у глухий кут»

– Владиславе Володимировичу, нині проблема питної води стоїть перед людством надзвичайно гостро. На знак офіційного визнання великого значення водних проблем Генеральна Асамблея ООН проголосила 2005 – 2015 роки міжнародним десятиріччям «Вода для життя».

– Проблема питної води в усьому світі була і буде дуже актуальною. По-перше, на планеті швидко збільшується чисельність людей, а по-друге, зменшуються водні ресурси, які вже не в змозі забезпечувати землян необхідною кількістю питної води. Практично всі прісні джерела нині тією чи іншою мірою забруднені продуктами життєдіяльності людини.

Ми, науковці, повинні визначитися, що саме маємо на увазі, говорячи про питну воду. У різних країнах діапазон контролю за різними компонентами води відрізняється в багато разів. ВООЗ рекомендує 95 контрольованих компонентів, у США їх – 102, в Україні – 29.

Світ пішов неправильним шляхом, на який його штовхнули медики, змусивши хімічними, мікробіологічними, радіохімічними методами контролювати окремі складові води. Бурхливий розвиток хімії, фармацевтики, медицини, агропромислового комплексу призвів до того, що людина щороку синтезує сотні тисяч (!) нових препаратів для власних потреб. Сьогодні близько 35 мільйонів(!!!) хімічних сполук в довкіллі, звідки, зрештою, і береться вода для пиття. Тим більше здається абсурдним, коли в Україні контролюють лише 20–30 хімічних сполук із десятків мільйонів! Чи маємо право на підставі цих мізерно малих вимірювань говорити про якість води?

ВООЗ рекомендує 95 контрольованих компонентів, у США їх – 102, в Україні – 29. А в довкіллі 35 млн. хімічних сполук!

Можна багато дискутувати про різні мутації: для прикладу – пташиний і свинячий грип, нова кишкова інфекція в Європі. Але ж із причини надзвичайно великого забруднення мутантним стає увесь світ!. Ми «ковтаємо» це забруднення, насамперед, із питною водою, яку ніхто не може ефективно доочистити, і найголовніше – ніхто не може проконтролювати. Здається, зайшли в глухий кут…

Власні стандарти

– Але ж Ви знаєте, як вийти з нього?…

– Ще у 80-х роках я заявив, що водопровідна вода в Києві непридатна для пиття. Але яку ж воду пити? Відповідь на це запитання шукав упродовж багатьох років досліджень. Результатом цього стали бювети – альтернативне пряме джерело постачання води високої якості, придатної для пиття. Вважаю, що завдяки відкритим бюветам свою місію на Землі я виконав. Сьогодні в Києві їх близько 300, і всі ці роки я персонально відповідаю за якість бюветної води. До 90-го року Київ не мав жодної колонки. Вода з артезіанської свердловини прямо не постачалася, а змішувалася з дніпровською або деснянською водою і хлорувалася, що абсолютно неприпустимо. Та й незрозуміло: для чого? Адже це вже не питна вода, а технічна, і дуже токсична. Інша річ, коли йдеться про дніпровську воду, куди стікають каналізаційні стоки з усіма інфекційними захворюваннями.

Хлорована вода – технічна, а не питна. І дуже токсична!

Я знехтував уявленнями про знезараження і, завдяки партійному квитку в кишені та авторитету Академії наук, змусив тих, від кого це залежало, повірити мені і відкрити бювети на пряме надходження води з-під землі, без будь-якої обробки. Хоча тоді, наприкінці 80-х, міністерства і відомства, що відповідали за підземні води, були категорично проти. Бо так, мовляв, не заведено у світі. За світовими стандартами, вся вода повинна знезаражуватися.

– Ви вирішили знехтувати світовими стандартами?

– Я зрозумів, що треба створювати власні стандарти. Ми не повинні під когось підлаштовуватися, не повинні грати за чиїмись правилами. Кілька років поспіль було витрачено, і нарешті торік вдалося повністю завершити розробку нових стандартів на питну воду, які принципово відрізняються від світових підходів. У жодній країні світу немає державних стандартів, які б визначали якість води за параметрами, розробленими в Україні. Не хочу здатися велемовним, але це справді революційний підхід.

Можливо, буду надто різким, але вважаю, що медики світу поводяться аморально, коли в питній воді визначають норми отрутохімікатів. Гранично допустима концентрація (ГДК) миш’яку, ртуті, свинцю, пестицидів у питній воді – це нонсенс! Скажімо, у водопровідній воді допускається 60 мг хлороформу. Для живої біоти це – смертельна доза. Миші і щури, якщо вони здорові, одразу не вмирають, але клітини поступово гинуть. І людський організм теж починає виходити з ладу. З точки зору загальної біології кожному має бути зрозуміло: токсичні речовини нормувати у воді не можна. До того ж, третина із 29 контрольованих компонентів водопровідної води в Україні – суто фізичні (колір, мутність, температура, вміст кисню тощо), що аж ніяк не впливає на якість води. Хімічних сполук приблизно половина і половина з них не мають відношення до токсикології – кальцій, магній, калій, натрій… Мільйони токсичних елементів залишаються поза увагою, хоча їхня роль у формуванні якості води не просто визначальна, а гігантська.

Хлорована вода не може бути питною

Твердження, що санітарні лікарі контролюють якість водопровідної чи іншої води, позбавлене всякого сенсу. Вивчаючи світовий досвід, а головне, проводячи дослідження, давно переконався, що хлорована вода в принципі не може бути питною, це технічна, у кращому разі санітарно-гігієнічна, придатна, скажімо, для миття підлоги. Її вживання спричиняє тяжкі захворювання, стимулює утворення ракових клітин. Навіть купання в ній призводить до певних проблем, бо хлорорганіка, особливо з гарячою водою, повністю всмоктується шкірою.

– Процес кип’ятіння не убезпечує?

– Ні, зникає лише частина леткої органіки. Ми кип’ятимо воду і дихаємо речовинами, які випаровуються з води і стають ще більш небезпечними для нас, адже потрапляють в організм напряму – через легені (під час пиття шкідливі речовини піддаються «переробці» в кишечнику, печінці й нирках). Чоловіча імпотенція теж значною мірою пов’язана з хлорорганікою – це доведено.

Фільтри – забруднювачі

– Час від часу з’являється інформація про те, що вода вимагає доочищення. І ми купуємо водоочисні фільтри…

– Водопровідну воду треба очищати, бо вона токсична. Як мінімум, є хлорорганіка. Крім того, алюміній, залізо, марганець тощо. Але фільтр не очищає, а, навпаки, забруднює воду. На ньому утворюються гігантські колонії мікроорганізмів і як наслідок – дуже токсична маса продуктів їхньої життєдіяльності. Цю масу ми випиваємо разом з водою. До речі, ступінь токсичності синьо-зелених водоростей перевищує токсичність ціанистого калію в тисячу разів! Однак самі по собі вони нешкідливі. Коли ж потрапляють у водопровідну мережу і піддаються хлоруванню, то виділяють величезну кількість токсикантів. Як наслідок, вода, в якій гинуть клітини, стає токсичною і провокує різні захворювання. Гроші викинули (ще й чималі! і за них ще й організм отруїли.

(Закінчення у наступному числі)