– Ідея відкрити у Чернівцях власну школу вокалу виникла досить несподівано, – зізнається Лілія Сандулеса. – Я вже багато років живу в Києві, там мене запросили попрацювати викладачем вокалу у Київському національному університеті культури та мистецтв ім. Поплавського. І дуже часто доводилося там бачити дітей, які приходять і не знають, де пишеться нота «до» в нотному стані. Якось я із сином про це розмовляла, і він мені сказав: «Чому б тобі у Чернівцях не створити іменну школу вокалу, тим паче – ти ж так любиш Буковину!» І я дуже цим загорілася, адже тут стільки талановитих дітей!
Мене вчила моя робота
– Починаємо із азів: з розспівування – і далі, до вокалізів, вчимо ноти, як співати легато, стокатто, правильної дикції та вдихання, чистої інтонації, – каже пані Лілія. – Приходять до мене і учні, які вже раніше займалися вокалом. Іноді я від них чую усілякі цікаві речі щодо того, як їх вчили співати, на кшталт: відкрий рота, ніби ти три пальці туди засунув, щоби було видно шість зубів – і так співай…
Не секрет, що неабияка перевага подібних іменних шкіл – авторитет та зв’язки вчителя. Адже не секрет, що в Україні молодому виконавцю на одному таланті «вибитись» догори дуже важко. У Лілії Сандулеси ж – багаторічна практика на великій сцені, знання усіх таємних стежок та закутків вітчизняного шоу-бізнесу. Вона не тільки навчить гарного та правильного співу, але й подбає, щоби її вихованці гідно виступали на численних пісенних конкурсах та фестивалях.
– Коли вперше прослуховую дитину, і бачу що вона може займатися, має голос, то запитую її: ти справді хочеш співати? Це важкий труд, тому потрібно бути впевненим у своєму виборі. Зараз у мене чотири учні серйозно готуються до фестивалів – 16 вересня у Полтаві, потім – у Вінниці, дитячий фестиваль під егідою Леоніда Кучми у Миргороді, – каже пані Лілія. – Я самоучка, моя перша спеціальність: хорове диригування. Вже пізніше я знайшла себе як вокалістку. Мене вчила моя робота: від народного оркестру, духового і до київського мюзик-холу, у власних колективах-групах. Тому я своїм учням завжди кажу: навіть якщо у тебе раптом щось не вдається – не переживай! До фінішу потрібно прийти не обов’язково першим, головне – здоровим! Виступиш на іншому фестивалі, отримаєш ще свою винагороду, головне – добийся свого, йди до кінця! Звісно, пробитися тут дуже важко. Підготовка до фестивалів, пошук пісень – усе це зазвичай не входить у шкільну програму, проте я допомагаю дітям усім, чим можу…
Наша «рожева мрія» – організувати в Чернівцях власний фестиваль
– У нас також займаються діти, які готуються до вступу в музучилища, училища культури, подібні різноманітні вузи, – додає її син Іван Бітян. – Навчання у нас поділене на певні етапи, тобто, є п’ять ступенів, по 15 уроків кожен, після завершення яких ми видаємо дітям сертифікати, які можна пред’явити при вступі. Для викладачів вузів – це підтвердження справжніх знань дитини, адже моя мати не дає «папірчик» так просто. Звісно, декому вистачає і перших азів вокального мистецтва – 15 уроків, проте щоби серйозно підготуватися до фестивалів чи вступити до вузу – потрібні більш поглиблені знання, більша кількість уроків. З нашими дітьми працює композитор-концертмейстер Володимир Прокопік. Щомісяця із майстер-класами до нас приїжджає заслужений діяч мистецтв України, композитор Ірина Кіриліна, – вона привозить до нас пісні, які ми даруємо дітям. У найближчих наших планах – організувати гарний сольний концерт із вихованцями школи. Проте, на жаль, це не так просто – оренда залу та апаратури коштує великі гроші.
– До речі, ми і далі набираємо дітей на навчання, проте вже бачимо, що не всі талановиті дітки можуть дозволити собі достатню кількість уроків, – додає Іван Бітян. – І справа не в тому, що у нас дорого, – навпаки… Тому, щоби їм якось допомогти зреалізувати себе, – загалом усім буковинським діткам, не тільки нашим учням, а й юним музикантам, художникам тощо – ми зараз створюємо «Буковинський фонд підтримки культури та мистецтва». Вже третій місяць оформлюємо документи, проте вже невдовзі фонд почне діяти.
– Наша «рожева мрія» – організувати в Чернівцях власний щорічний фестиваль, – завершує розмову Лілія Сандулеса. – Адже талановитих дітей із сильними голосами – на Буковині ніколи не бракувало!
– Про школу вокалу Лілії Василівни я дізнався з оголошення в газеті, – каже школяр Максим Осадчук, який вже другий місяць тут вчиться співу. – І одразу ж попросив свою бабусю, щоби вона мене записала на уроки до неї. Раніше я вже займався вокалом, проте Лілія Василівна одразу вказала на мої помилки, за максимально короткий час навчила мене правильно співати…
– Я теж ходив займатися до багатьох вчителів, але займався в них недовго, – додає Максим Товкач, – Вчитися народного співу мені було не цікаво, хотілося чогось сучаснішого. Коли Лілія Василівна мене прослухала, то сказала, що після п’яти занять вирішить, чи буде зі мною далі займатися. Після шостого я підійшов до неї, а вона – навіть не думай про це – будемо займатися! Артисти – вони ж які зазвичай: модні такі, із зоряними замашками. Лілія Василівна ж – як людина дуже хороша, проста у спілкування, ніколи не підвищує голос (як буває з іншими викладачами), навіть якщо щось одразу не виходить – каже: «старайся»…
А ось Тетяні Сорочан та Олені Назарук заняття вокалом якось вдається поєднувати ще й з навчанням у вузах та роботою.
– Найбільша перевага цієї школи – тут вчать саме естрадного співу, а не народного, як в більшості інших чернівецьких школах, – каже Тетяна. – Мені вже – не вісім років, я знаю, що саме конкретно мені потрібно від викладача, тому з першого ж заняття я зрозуміла – це те, що мені потрібно. З Лілією Василівною справді дуже легко працювати, тут відсутні традиційно строгі стосунки «викладач-учень»…
– Якось моя мати зателефонувала мені на роботу і сказала: ти ж хочеш співати, це твоє, – додає Олена. – Так що набирай номер телефону і дзвони!
Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»
