Буковинці Олег Панчук, Тарас Кияк, Леонтій Сандуляк та інші пасіонарії виступили у Києві тим рушійним ядром суспільного зрушення, який спрямував непевний вектор нашої країни у бік самоствердження та незалежності.
– Ми були романтиками і фанатиками, – зізнався у прес-клубі на зустрічі з журналістами з приводу 20-ої річниці Незалежності професор Тарас Кияк. – На порозі Незалежності повстали, ризикуючи всім: сім’ями, майбутнім, здоров’ям і життям. Але мусили йти.
Мусили йти, адже, за словами Олега Панчука, у 1989 році, коли настав критичний момент, кожен свідомий українець питав себе: якщо не тепер, то коли? Якщо не я, то хто?
– Українську еліту радянських часів або перекуповували і переманювали до Москви, або змушували до еміграції за кордон. Хто не вибирав жодного варіанту, був етапований до Сибіру чи фізично знищений, – наголосив професор Олег Панчук. – Багато хто тоді казав: не професорська то справа – політика, революція і барикади.
Тому, здавалося б, навіщо поважним, сивочолим професорам наражатися на небезпеку, лізти «на рожон» без будь-якого власного зиску та вигоди? Проте на першому з’їзді Руху третину від загальної кількості його учасників склали професори, доценти, письменники та художники – люди зі світовим іменем, високоморальні взірці нації! Здавалося б – ось воно, світле українське майбутнє! Проте…
– Вирвавшись із залізної комуністичної клітки, ми опинилися в капіталістичних джунглях, – невтішно підсумував 20-і незалежні мандри Тарас Кияк, вдавшись до вдалого вислову першого президента Чехії Вацлава Гавела.
– Маємо надію на молодь, – продовжив Тарас Романович. – Мені доводилося читати лекції у різних університетах і містах України. Тому бачу, як росте могутня українська національна еліта. Вона, я впевнений, збереже Україну. На неї спрямовані наші помисли і сподівання. Адже ці молоді люди ніколи не віддадуть свого голосу за кіло гречки, як двічі зробило старше покоління у Києві, голосуючи за Черновецького! Проте нам треба ще не менше 15 років для того, щоби Україна як незалежна держава стала незворотнім явищем. Бо все ще може трапитись…
