Спадкування в Україні

Аліна ГРУБЛЯК, провідний спеціаліст ГУЮ в Чернівецькій області

Спадкування (за ст. 1216 Цивільного кодексу України) – це перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У разі звернення до нотаріуса з приводу оформлення спадщини після особи, яка померла, слід пам’ятати, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошена померлою. На підтвердження часу відкриття спадщини нотаріусу подається свідоцтво про смерть спадкодавця.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце реєстрації спадкодавця. На підтвердження місця відкриття спадщини нотаріусу подається довідка (органу міцевого самоврядування, житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу), у якій міститься запис про реєстрацію місця проживання спадкодавця.

Законодавством визначено два види спадкування: за законом та за заповітом.

Заповіт може бути складений на будь-кого: фізичну особу, юридичну особу, державу, а також як на все майно, так і на якусь його частину. Якщо заповіт складено на частину майна, то решта майна, що не ввійшло до заповіту розподіляється між усіма спадкоємцями за законом. Якщо ж усе майно спадкується за заповітом, то право на спадщину мають тільки ті особи, які зазначені в цьому заповіті.

Проте слід пам’ятати, що Цивільним кодексом України, а саме статтею 1241, передбачено право на обов’язкову частку у спадщині, на яку мають право особи пенсійного віку, інваліди дитинства, які були на утриманні померлого, а також неповнолітні особи. Дані особи мають право на половину того, що належало їм згідно закону, якщо б не було заповіту.
У разі відсутності заповіту, спадщина переходить до спадкоємців за законом, відповідно до встановленої законодавством черги.

Перша черга – це діти, одне з подружжя, яке пережило іншого, а також батьки померлої особи;

Друга черга – це рідні брати та сестри спадкодавця, дідусі та бабусі як з боку батька, так і з боку матері;

Третя черга – рідні дядьки та тітки спадкодавця як з боку матері, так і з боку батька.

Четверта черга – особи, які жили з померлим однією сім’єю не менше 5 років до відкриття спадщини, не перебуваючи у шлюбі, пасинки, пасербиці, вітчими, мачухи.

П’ята черга – всі інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно. При цьому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Право на спадщину у кожної з нижчих черг настає тільки тоді, коли відсутні спадкоємці вищих черг, або вони відмовилися від спадщини чи позбавлені права на неї за рішенням суду.

У будь-якому випадку спадкування (за законом чи за заповітом), для прийняття чи відмови від прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця.

Отже, спадкоємці повинні подати заяву про прийняття спадщини чи відмови від її прийняття нотаріусу у шестимісячний строк.

Якщо спадкоємець протягом цього терміну не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Суд може встановити спадкоємцю, який пропустив строк з поважних причин, додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Нотаріус, до якого звернулися спадкоємці, заводить спадкову справу, яка може бути тільки одна.

Всі інші документи, необхідні для ведення спадкової справи та видачі спадкоємцям Свідоцтва про право на спадщину, будуть їм надаватися додатково після консультації у нотаріуса.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *