Жителі села Тернавка Герцаївського району, яке 2008 року постраждало від інтенсивних грозових дощів та повені, вимагають від влади справедливості та допомоги
– 60 соток землі затопило – все пропало: ні картоплі, ні овочів, – розповідає Сільвія ПОМИРЛЯНУ про події 2008 року. – Вода дійшла до самої хати. Два тижні на город зайти було неможливо – земля була така мокра! Адже ще за місяць до повені йшли сильні дощі.
Проте коли жінка звернулася до сільського голови по допомогу, той заявив: «Бур’ян – це теж урожай!»
В самій хаті Сільвії води не було, але через те, що вона тижнями стояла навколо будинку, волога зайшла всередину: поздувало, покрутило дощану підлогу, почала осипатися внутрішня глиняна штукатурка. А жінка мешкає з двома маленькими дітьми та старенькою бабусею. Коштів заледве вистачає на харчування, не кажучи вже про те, щоби знайти десь гроші на лікування маленької донечки, яка потерпає від вітіліго (хвороба шкіри).
– Після повені до нас заходив представник із МНС, – каже Сільвія, – радив терміново копати довкола хати ями на глибину фундаменту, робити дренаж, щоби відвести вологу, в хаті потрібно міняти підлогу, оббивати стіни і заново їх штукатурити. Проте архітекторка, яка глянула на хату здаля, сказала: «Тут хата стоїть на місці – нічого «нє положєно». Які ще маєш претензії?»
Зрештою, на затоплення городу склали акт, обіцяли допомогти з ремонтом будинку, проте… за два роки вона отримала лише 300 гривень! Та й то – від Головного управління праці та соціального захисту. Від місцевої влади – допомоги жодної.
– Через стрес після повені у донечки Оленки побіліли руки, а потім хвороба (вітіліго) розійшлася усім тілом. На один тиждень лікування дитині виписали ліків на тисячу гривень. А кажуть, що лікуватися треба протягом 2-3 років. Звідкіля взяти такі гроші? Ходила до сільської ради, просила матеріальної допомоги… Та місцевий землемір, Костянтин Павалакі, узяв мене за спину і викинув на двір, щоби більше не приходила. Кричав, що має документ, який засвідчує, що він контужений, тому може робити все, що хоче, і нічого йому не буде.
У сільській раді пані Сільвію не люблять, адже вона прямо звинувачує місцевого сільського голову Івана Васильовича Пантю в корупції. Бо дуже мало кому в селі пощастило отримати після повені 5 тисяч гривень допомоги, більшість селян залишилися без жодної копійки. Зате родичі та знайомі голови, за словами пані Помирляну, отримували по 30 і навіть 100 тисяч гривень компенсації за збитки. Причому компенсувалися збитки за житло, яке було зруйноване… ще до самої повені!
Наприклад, жінка стверджує, що сільський голова «посприяв» виділенню 100 тисяч гривень на відновлення 200-річного будинку, дах якого частково згорів за півроку до повені від замкнення електрики. Коли ж через кілька місяців після повені в село приїхали з перевіркою використання повеневих коштів, власники вночі розбили стіну будівлі – мовляв, «завалилася від стихії». Зате коли пізніше згоріла хата, де мешкали двоє людей, які з ліжка не можуть встати – то їм дали 500 гривень допомоги. Де справедливість? – риторично запитує пані Сільвія.
Вона скаржиться, що сільський голова Іван Пантя навіть намагався її побити, хапав за барки, коли зустрів у районній адміністрації, а також неодноразово погрожував розправою.
Сільвія разом з іншими односельчанами вже роками пишуть листи та звернення до районної адміністрації, там людям обіцяють допомогти, розібратися в ситуації, проте нічого насправді не роблять. Від безвиході вона звернулася по допомогу до відомих журналістів краю, зокрема, до буковинського радіоведучого Жана Макаренка, до громадських організацій. Жінка каже, що знає людей, яких в райдержадміністрації вносили до списків і замість них отримували гроші. Гадаю, в цьому варто було б розібратися прокуратурі?
Сільський голова Іван Пантя, коментуючи звинувачення пані Сільвії, зауважив, що в село приїжджали не з однією перевіркою щодо використання бюджетних коштів для постраждалих – з райдержадміністрації, з контрольно-ревізійного управління, СБУ та прокуратури… Проте жодних порушень вони не виявили.
– Ні одного мого родича в компенсаційному списку немає. Адже щодо виділення грошової допомоги існують чіткі вимоги, і сільська рада з цим нічого не вдіє, – каже Іван Васильович. – Мені прикро, що багато людей, яких справді затопило, проте стихією при цьому не пошкодило хату – не отримали якогось відшкодування. У нашому селі три постраждалі сім’ї отримали максимальну допомогу – по 100 тис. гривень. В одній з них під час повені загинула жінка в будинку… Під час повені і після неї ми усією громадою допомагали постраждалим – зокрема на подвір’я Сільвії Помирляну завезли машину гравію. І досі сподіваємося на резервний фонд, що людям виділять хоча би по 5 тисяч гривень…
У Сільвії Помирляну непроста ситуація… Силами лише сільської ради допомогти їй непросто – зараз ми до свят приводимо до ладу навколишні території, а навіть на банальне прибирання немає коштів, люди допомагають хто чим може.
За словами сільського голови, коли доньку Сільвії обстежували в лікарні, від управління соціального захисту їй виділили кількасот гривень допомоги. Цих грошей, звісно, мало… Проте до самої жінки теж виникають певні запитання: сама хата побудована в дуже незручному «сирому» місці, чому одразу було не спланувати якесь відведення від неї вологи? Вдома в неї постійний безлад, працювати не хоче, люди вирощують в себе якусь картоплю, зелень, її ж город – пустує, за дітьми вона не стежить, замість того, щоби відправити їх до школи – вона водить їх із собою кабінетами держслужбовців. У сільській раді навіть хочуть позбавити її батьківських прав…
