У Чернівецькому художньому музеї працює виставка «Спогади про майбутнє», приурочена двом ювілеям Сергія Богопольського: п’ятдесятиріччю та двадцятиріччю його роботи з керамікою. Нині у доробку майстра різноманітні вироби: кухлі, горщики, тарелі, підсвічники, музичні інструменти, античні амфори, ойнахойї, екзотичні африканські форми.
Митець-ремісник
Богопольський – митець, який вивів для себе сентенцію «краще бути добрим ремісником, аніж поганим митцем», і тепер послуговується таким девізом. Та й дітям-гуртківцям намагається його прищепити.
На відкритті експозиції Сергій Богопольський провів майстер-клас: на очах у захопленої публіки за лічені хвилини створив дві доволі складні форми. Зняв глечика з крцуга, дав дівчинці потримати і… знову перетворив на шматок піддатливої глини.
Талановитий в усьому
Сергій Миколайович, батько Сергія Богопольського, пригадує:
– Син постійно співав. Завжди і всюди! Не дивно, що юний талант не мав у дитячому садочку поціновувачів серед виховательок та нянечок: співав і під час обіду, і у «сонний час». А домашні терпіли (бо любили) своє співоче диво, а підросло – віддали до музичної школи, де він самовіддано вивчав ази нотної грамоти, а потім виконував на фортепіано складні твори. Через три з половиною роки раптом сказав, що займатися більше не буде. Батьки не йняли віри! А все пояснювалося дуже просто: викладачка проявила «суперпедагогічний» хист – вдарила юного музиканта лінійкою по пальцях. З того дня до інструмента не підходив.
А в старших класах раптом захопився грою на гітарі. Я йому показав кілька акордів на своїй шестиструнці, а потім він вже сам опанував, і треба сказати, пристойно, гру на семиструнній гітарі. А гончарством почав займатися на цілком порожньому місці. Був військовим моряком, який свого часу служив у тодішньому Ленінграді, а коли демобілізувався – працював на «Електронмаші».
Коли почав розвалюватися Союз і фактично всі заводи й фабрики зупинилися, один з товаришів запропонував йому зайнятися новою справою – у гончарній майстерні, яку збирався відкривати. Тож вони самі сконструювали гончарний круг і пічку. Познаходили креслення, дещо самотужки «дотумкали». Все зробили своїми руками.
Гончарів у родині не було. Сергій став першим. А він упертий. Вже як за щось береться, то робить це перфект, себто на відмінно, на совість. Опанував ремесло, тонкощі тенології, таємниці випалу різних глин, намагаючись досі постійно відкривати нові мистецькі аспекти у творчості.
– Чи захопив талановитий син свого батька магією гончарства?
– Уявіть, що так. Я колись полюбляв малювати, у брата в Новосибірську дотепер висить моя картина – пейзаж, який написав… 60 років тому. А синова кераміка спочатку радше здивувала, а потім сам потроху навернув до цього. А він не уявляє свого життя без цієї справи, напевне, я теж «прикипів». Чи могло бути інакше, якщо взимку у майстерні не було опалення, у мисці замерзала вода, а вони… руками розбивали кригу й далі крутили гончарне колесо.
На Дністрі Трипілля розквітає під ногами
– Пане Сергію, Ви володієте чудовою колекцією трипільської кераміки. З деяких черепків навіть вдалося скласти цілу форму, що не всім вдається. Таке враження, що збірка послуговує Вам і Музою, і Вчителем…
– Черепки привожу з Дністра. Для мене найкращий релакс – на пару днів поїхати на річку, половити рибу. І пройтися берегами. Там Трипілля розквітає просто під ногами! Кажу «розквітає», бо черепки зі мною спілкуються, подекуди вони дотепер зберегли барви. Вдома намагаюся з фрагментів створити повноцінну форму. Та це практично нереально. Моє денце забрав хтось минулого року, а вушко – десятиліття тому. Це я так, образно, кажу.
Намагаюся вивчати прадавні культури, відтворювати керамічні форми. Неймовірно цікаво! Але трипільська кераміка – це справді найвеличніша Муза, любов на все життя. До слова, дуже вдячний дружині за розуміння, за терпіння. Кераміка надто багато мене забирає.
– При засиллі дешевих імпортних виробів вітчизняна кераміка є прибутковою?
– Відповідаю завше – так. Хоча у нас гончарством заробляти радше не можна, аніж можна. Чернівецький ринок заполонили товари, з якими не конкуруватимеш, – вони дешевші. Але я відповідаю за якість глини, глазурі, мені не соромно запропонувати їх на продаж. А ось що привозять із Китаю чи з Польщі за копійчані ціни – я не знаю. Але знаю, що неможливо продавати нижче собівартості. Значить, щось тут не так: добре, якщо просто низька якість.
– Ваші вироби переважно утилітарні…
– Їх усі можна і потрібно використовувати в побуті! Ми вдома їмо і п’ємо з керамічного посуду. Я можу цілу лекцію прочитати, пояснити з фізико-хімічної точки зору, чому їжа, приготовлена в глиняному посуді, смачніша і корисніша.
У глині є велика кількість кварцу і при «викручуванні» ємності ущільнюються її стінки, які ще більше стискаються при сушці й обпалюванні. Тобто постійно відбувається стискання кварцевих пластинок у глиняній масі. А коли ми щось наливаємо в такий посуд, то глина починає всотувати рідину в себе й кварцові пластинки починають розходитися, розбухати. Виходить, що за рахунок постійної пульсації цих глиняних кварцевих пластинок вода та їжа в глиняному посуді насичуються електромагнітними електричними потенціалами. Глина ж – це природний матеріал, який має цілющі властивості. Глина лікує. І не лише мене.
У Чернівцях арт-терапія малорозвинена, але іноді з’являються люди, які хочуть відвідати майстер-клас у професійного гончара і навіть намагаються щось і собі виліпити власноруч, отримуючи при цьому величезне задоволення. Це заняття також «вивільняє голову», мимоволі відволікаючи від буденних проблем. Особисто я кожен виріб новачка обпалюю і дарую йому.
– Але лікувальні, без арт-, властивості глини також відомі…
– Пригадую один дуже цікавий випадок. Бабуся замовила два горщики. Та коли я виконав замовлення, вона несподівано попросила «рушник і молоток». Загорнула один горщик в рушник і молотком його розбила, а всі черепки склала до іншого горщика.
Звичайно, я був надзвичайно вражений, просто занімів від здивування. А бабця пояснила, що так робила її бабуся, і вона так робить. У цей глек заливає воду й через три дні випиває склянку натщесерце, доливаючи натомість свіжої води. І так щоранку. Це їй лікує нирки. От вам і прадідівська терапія! Річ у тім, що в глині міститься чимало мінералів та мікроелементів, які структурують воду й надають їй певних хімічних та фізичних властивостей.
Галина МАТВІЇШИН, мистецтвознавець.
Фото автора
