Рух, визнаний життєво важливим і американськими президентами, і совєцькими чиновниками, повністю занехаяний в Україні. Йдеться про зневажений, на жаль, сьогодні захист прав споживачів
Для початку – дуже типова історія, яку розповіла наша читачка пані Олександра. Купила вона у «Фокстроті» на розі Проспекту й Стасюка сокочавилку за 600 грн. Через півтора дні з двигуна приладу рясно пішов дим. А в гарантійному талоні зазначено, що апарат цей ремонту не підлягає – лише обміну.
Тож довірлива споживачка рушила до крамниці. Але там їй порадили звернутися до сервісного центру. На її телефонний дзвінок споживачку звідти направили… назад до магазину. За соломоновим рішенням потерпіла від технічного прогресу звернулася до обласного управління захисту прав споживачів.
Прийшла туди пані Олександра десь через півгодини по обіді. Усі двері були зачинені. На щастя, прислухавшись до бесіди двох жінок у коридорі, наша читачка «вирахувала» серед них працівницю управління.
Та, щоправда, кудись дуже поспішала, але пораду дала: написати скаргу керівництву магазину, і хай би ті письмово відмовили споживачу (поставили на скарзі резолюцію-відмову), таку ж процедуру здійснити й щодо сервісного центру. Потім треба принести скарги з відмовами до управління, а тут уже все спакують до конверту і подадуть на Київ…
Пані Олександра зацікавилася: чи не простіше було б хоча б зателефонувати до магазину і сервісного центру та поцікавитися ситуацією? Адже нерідко надавачі послуг «забувають» про свої обов’язки лише у спілкуванні зі споживачами. Зате з контролерами, навпаки, про все одразу ж згадують.
Натомість працівниця управління заявила, що за такі дзвінки можуть і з роботи звільнити. Та у пані Олександри, а вона – колишня викладачка університету – виникло логічне запитання: хіба управління захисту прав споживачів – це пункт перепакування і пересилки пошти? Чи все-таки – ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ?
З цими питаннями ми звернулися до юриста управління пані Зої Стогрин, і отримали її коментар:
– Скарги споживачів ми повинні розглядати майже як у суді. Адже не можна брати до розгляду звинувачення зовсім без доказів. У зазначеному вами випадку нам потрібно надати квитанцію про придбання товару, а також відмови з сервісного центру та крамниці. Якщо справді факти підтверджуються, я особисто роблю копії документів, пишу супровідний лист до Держкомспоживстандарту із запитом про позапланову перевірку. Адже надавачі послуг, як і споживачі, захищені законом, і ми можемо їх перевіряти з дозволу вищого керівництва.
Закон прийняли і забули?
А як же права споживачів, захист яких в Україні – це гарантований Конституцією контроль за якістю та безпечністю продукції, всіх видів послуг і робіт з боку держави та громадсько-суспільний рух на його підтримку?
Всезнаюча Вікіпедія стверджує, що звичаї та закони захищали права споживачів завжди. У середньовічному Львові, наприклад, за чистотою стічних ровів, аби уникнути зайвих дискусій, узагалі стежив міський кат.
Ідея захисту прав споживачів поступово матеріалізувалася й знайшла втілення у створенні різноманітних суспільних об’єднань і правових норм. Проте лише в середині XX століття усталилося переконання, що цивілізовані відносини між виробником і споживачем мають ґрунтуватися на чітких правових засадах
1936 року з’явилася Національна асоціація споживачів США, 1951-го — у Франції, 1957-го — у Великій Британії. Президент США Джон Кеннеді визнав рух за захист прав споживачів життєво важливим, поставив його поруч із профспілковим і «зеленим».
Відтоді 15 березня щорічно відзначають як Всесвітній день прав споживачів. 1973-го сесія Консультативної асамблеї Євросоюзу затвердила «Хартію захисту споживачів», а 1985-го Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи захисту інтересів і прав споживачів». Ці принципи свого часу визнавав навіть СРСР, хоча документальне оформлення цього не відбулося. Принципи, затверджені ООН, підписала й Україна.
Практичне втілення це знайшло в тому, що Україна першою серед республік колишнього Союзу прийняла Закон «Про захист прав споживачів». На реалізацію Закону утворено Державну інспекцію із захисту прав споживачів, яка в 1992 набула статусу Державного комітету України. 2008-го створена Державна житлово-комунальна інспекція, яка мала би здійснювати захист прав споживачів житлово-комунальних послуг.
Процес становлення та формування системи захисту прав громадянина ґрунтується на статті 42 Конституції України, згідно з якою «держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю та безпечністю продукції і всіх видів послуг і робіт».
Захист прав споживачів нібито здійснюють: Держспоживстандарт, Антимонопольний комітет України, Державна житлово-комунальна інспекція.
Тим часом зниження купівельної спроможності штовхає переважну частину зубожілого населення до придбання низькоякісних, а почасти й підробних товарів, які пропонуються за порівняно низькими цінами. «Тому держава повинна відігравати домінантну роль у формуванні та проведенні ефективної політики захисту споживача», – твердять творці Вікіпедії. А споживачі – це, як відомо – народ.
Насправді ж народ змушений брати свій захист у власні руки.
Нашій читачці повернули-таки кошти за сокочавилку. Після того, як вона представилася журналісткою! Тоді керівництво магазину одразу пригадало свої обов’язки перед споживачами – без жодних погроз і позапланових перевірок.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
