Водяне млинарство проти гребель: повчальний досвід наших попередників

Уже четвертий рік поспіль газета «Версії» піднімає разом із громадськістю та науковцями важливе питання доцільності чи недоцільності будівництва низки нових гідроелектростанцій у верхній частині ріки Дністер, які будь що хоче звести ПАТ «Укргідроенерго». Екологічна громадськість, якій небайдужа подальша доля мешканців чотирьох придністровських областей, категорично проти цієї екологічної та економічної афери, яка перекриє цю українську водну артерію ще шістьма греблями й таким чином перетворить її на низку смердючих ставків.

 

Водяні млини відомі з давньоримських часів

До слова, нині в цілому світі набирає темпів кампанія під красномовним гаслом «Греблі – геть!». І люди знають, що протиставити тупому напору й бажанню енергетиків.

Наших предків навряд чи можна запідозрити в дурості, непрактичності чи невігластві. Адже вони, відповідно до технічних досягнень своїх епох, успішно використовували природні відновлювальні джерела енергії для задоволення конкретних завдань свого виживання у цьому непростому світі. Пригадаймо легендарні, оспівані у фольклорі водяні млини, яким приписували різні властивості – від романтичної казковості до чортовиння включно. Тече вода, крутиться й тихо поскрипує колесо, мелеться зерно на борошно. І не треба жодних дорогих гребель і подібних споруд глобального масштабу. Та й професія мірошника почесна й трохи містична, бо за підручних у нього сам Водяний та його прісні.

Традиція водяного млинарства започаткована ще у давньоримські часи, активно підтримувалася у Середні віки, пережила всі економічні формації й успішно дожила до наших часів, коли на зміну енергії води прийшли генератори на вуглеводнях чи радіоактивних джерелах електроенергії. Та чи безповоротно відійшли добрі традиції наших предків?

Зазвичай в руслі потоків у певний спосіб створювали перепад висот, і вода зверху падала на лопаті колеса, яке за всіма законами фізики мусило обертатися й передавати механічну енергію до жорен. Усе просто і надійно.

Водяні млини на Хотинщині

           

На Буковині були десятки понтонних млинів

Але ж не всюди у рівнинній місцевості можна знайти таку природну можливість. Мозок пращурів працював творчо: коли не можна підставити колесо під штучний водоспад, то його можна опустити вниз, у водний потік! Чи круть-верть, чи верть-круть, а ефект той же! За цим принципом численні водяні млини вправно працювали на берегах Пруту й Дністра. Достатньо було поставити на дерев’яному понтоні колесо із будою, а понтон вивести на течію – й мели на здоров’я! Піднімається вода – піднімається й понтон. І жодних технічних проблем.

Водяні млини на р.Прут. Ілюстрація з літературних джерел кінця XIX століття.

Якщо хтось гадає, що то вигадки різного штибу сумнівних книжкових пописувачів, то звернімося до картографічних матеріалів. Австрійських топографів важко запідозрити у службовому нехлюйстві чи відсутності професійної ретельності. Ось на ілюстрації фрагменту топокарти початку ХХ століття мною кільцями обведені місця 12 понтонних млинів, установлених по берегах Дністра, та 2 дереваційні млини на потоці Кізя, що тече із села Вікно. Млини успішно працювали, забезпечуючи роботою принаймні сотню працівників, не порушували екологічного стану ріки і своїм виглядом не псували краєвиди. Лише за радянських часів вони були ліквідовані. Суцільна електрифікація ж бо!      

Світова промисловість виробляє електрогенератори різних типів та потужностей, і «просунуті» підприємці вже починають використовувати їх украй простим методом – опускаючи лопаті турбін у проточну воду невеличких потоків та річечок.

Збалансований розвиток – це коли економічніше та дешевше

А тепер просте запитання до наших високопоставлених енергетиків, які щиро дбають за енергетичну незалежність нашої держави і не бажають дослухатися до розумних пропозицій та оцінити набутий досвід десятків поколінь. «Доколє» відомчі проектні інститути будуть зациклюватися на греблях учорашнього дня і відвертатись від сучасних еко-прийнятних методів використання відновлювальної енергії проточної води? Адже значно простіше і на порядки дешевше буде встановити на заякорених біля берегів понтонах сотні лопатей турбін і отримувати майже стільки ж електроенергії. До того ж, у скрутні для риб часи маловоддя чи льодоставу це дозволить забезпечити додаткову й таку потрібну аерацію води для попередження масових заморів. І не втрачатиметься рекреаційна цінність ріки, яка й подалі служитиме для всього народу, а не вибірково для окремих «зацікавлених» осіб. Оце і є декларований принцип збалансованого розвитку, на який орієнтують нас вимоги еволюції суспільства та світової громадськості.

Віталій КОРЖИК, голова Громадської ради при управлінні екології та природних ресурсів Чернівецької ОДА, кандидат географічних наук

1 response on Водяне млинарство проти гребель: повчальний досвід наших попередників

  1. Ці технологіі отримання енергіі існують з середніх віків. Греблі це засіб знищення ріки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *