«Бери шинель, пішли додому…»

Друга світова війна почалася в Європі, а завершилася на Далекому Сході й Тихому океані. Цей регіон у 20-30-х роках вирізнявся нестабільністю: Японія прагнула створити в Азії могутню імперію, щоби мати під контролем значні природні ресурси, яких їй хронічно не вистачало. Ще 1910 року вона анексувала Корею, а від 1931-го почала захоплення китайської території.

cqlkmqlgmuvc-vblqur-10

Трофейні японські гармати                    

Халхін-Гол: попередження японцям на всю Другу світову

Японські апетити були безмежні: претензії висувалися на Далекий Схід і Сибір аж до Уралу. Звичайно, зіткнення з СРСР було неминучим.

Збройні конфлікти розпочалися 1938 року. Їхньою кульмінацією стали події травня-вересня 1939 р. на річці Халхін-Гол у Монголії. Тоді японське збройне угруповання зазнало поразки – що утримало Японію від нападу на СРСР на початку Другої світової війни. Токіо навіть уклав з СРСР у квітні 1941-го пакт про нейтралітет – і це дозволило перекинути частину радянських військ з Далекого Сходу на Захід.

Але від агресивних планів японські мілітаристи не відмовилися, тільки змінили напрям експансії. У грудні 1941 р. японська авіація завдала удару по силах американського ВМФ на Тихому океані, і в тому регіоні розгорілася широкомасштабна війна. Японські війська швидко просувалися в Південно-Східній Азії, захоплюючи англійські та французькі колонії. Щоправда, від 1943 р. стратегічна ініціатива в басейні Тихого океану перейшла до англо-американського командування. На Тегеранській конференції Черчілль і Рузвельт намагалися переконати Сталіна якнайшвидше вдарити по Японії, проте СРСР не бажав воювати на два фронти. Головним завданням він вважав розгром гітлерівської Німеччини, але війну збирався вести до кінця, адже Японія була союзницею Німеччини й Італії.

Проблеми з Японією залишалися серйозними. На кордоні з Маньчжурією та Кореєю Радянський Союз змушений був тримати 40 своїх дивізій. Їм протистояла японська Квантунська армія, яка разом з військами маріонеткових держав Маньчжоу-Го та Внутрішньої Монголії нараховувала понад 1,2 млн. осіб. На радянсько-маньчжурському кордоні постійно відбувалися збройні провокації, в яких гинули люди. Служити там було важко й через ряд інших обставин.

Країна всі ресурси відправляла на радянсько-німецький фронт. А війська на Далекому Сході довго не отримували нової зброї й техніки, ще й постачати їм продовольство в повному обсязі держава не могла. Тому солдати змушені були займатися сільським господарством, щоб забезпечувати себе їжею. Вирощували, крім іншого, місцеві  культури – гаолян (маньчжурське сорго), чумизу («головчасте просо») тощо. Страви з них незвичні для вихідців з європейської частини СРСР, переходити на таку їжу було важко.

Коли Червона армія після Сталінграда й Курська швидко просунулася на Захід, Москва почала готуватися до майбутньої війни з Японією. Військові частини, розташовані на Далекому Сході, поступово отримали сучасну автоматичну зброю, артилерію, бронетехніку. На їхньому озброєнні ще від 30-х років перебували застарілі легкі танки БТ і навіть Т-26, які у війні з Німеччиною вже давно не використовувалися. Але з японськими танками вони могли боротися на рівних: півтори сотні БТ-5 показали це 1945 року. І все ж на Далекий Схід почали завозити середні танки Т-34, що значно переважали японську бронетехніку. Ними переозброювали перші батальйони танкових бригад. Поступали і важкі танки ІС-2 й самохідна артилерія ІСУ-152 тощо.

khol_khin_gol

Монгольські солдати на передовій

«Камікадзе» японською – божественний вітер

Японія готувалася до тривалої війни: проводила мобілізацію зовсім молодих хлопців і літніх чоловіків. Американські війська вже висадилися на Окінаві, попереду були битви на інших японських островах. Програючи американцям в якості військової техніки, японське командування зробило ставку на пілотів-смертників, які скеровували літаки з вибухівкою на американські кораблі. Цих самогубців назвали «камікадзе», тобто «божественний вітер»: у ХІІІ ст. сильний тайфун потопив плоскодонні монгольсько-китайські кораблі, що збиралися висадити десант на Японських островах. У ХХ ст. роль цього тайфуну дісталася льотчикам, які ціною власного життя нищили кораблі противника.

І на суходолі були камікадзе. Для знищення ворожих танків готували добровольців, які обв’язувалися вибухівкою і кидалися під броньовані машини. Японські вояки відзначалися великою відданістю імператору і готові були загинути за нього. Фанатизм цих нащадків самураїв змусив американців готуватися до великих втрат під час висадки їхнього десанту на Японські острови. Прогнозувалося, що війна триватиме до 1947 року й американська армія втратить у ній до мільйона солдатів і офіцерів. Щоби уникнути цього, американські вчені форсували роботу над атомною бомбою. Проте існування Квантунської армії ставило під сумнів плани виведення Японії з війни лише за допомоги атомного бомбардування.

 Танки повезли на Схід     

З капітуляцією Німеччини Радянський Союз зміг перекинути звільнені в Європі війська на проведення операції на Далекому Сході. Війну з Японією готували ретельно, із використанням досвіду, набутого на європейському театрі бойових дій. Так, розпочалося перекидання до Забайкалля 6-ї гвардійської танкової армії, яка у 1944 р. перетнула Карпати, а потім вела бої у на Балканах. Її планували використати для форсування Великого Хінгану – важкопрохідного гірського хребта. Разом з нею з району Праги перекидали кінно-механізовану групу генерала І. Плієва, а також загальновійськову 53-ю армію, які теж здолали Карпати. Дві армії перекидалися зі Східної Пруссії: вони мали досвід прориву укріплених районів, потрібний для подолання японської оборони. А в далекосхідну тайгу перекидалися війська Карельського фронту, які у 1944-му пройшли фінські ліси та болота й примусили Фінляндію вийти з війни. Серед них були й з’єднання, відправлені з Далекого Сходу на фінський кордон ще 1941 року. На цей фронт перевезли також війська з-під Кенігсберга.

Сотні тисяч військовослужбовців, тисячі одиниць бойової техніки треба було перекинути на тисячі кілометрів – причому, зробити це приховано, щоби не видати противнику своїх планів. Від травня до липня близько 136 тис. вагонів із людьми та військовим майном прибули до майбутнього театру бойових дій. Японська розвідка не спромоглася це виявити, бо техніку перевозили закамуфльованою, а війська розвантажувалися вночі. Дуже оперативно спрацювали залізничники: вони вчасно забезпечили всі перевезення. Заздалегідь були замінені старі рейки та шпали на Транссибірській магістралі – поїзди могли рухатися швидко.

Далекий Схід з європейською частиною СРСР єднала тільки одна залізниця – Транссиб. На початку ХХ століття, під час російсько-японської війни 1904-1905 років вона не справилася з перевезенням усього необхідного до театру бойових дій і Росія війну програла. У 1945-му колишні помилки були враховані й виправлені, тож удалося сконцентрувати великі сили, що значно переважали противника – у танках, наприклад, майже у п’ять разів. Існувала й якісна перевага: радянська зброя і військова техніка були кращі.

Атомного бомбардування було недостатньо

Сформовані Забайкальський та 1-й і 2-й Далекосхідні фронти, головнокомандувачем угруповання військ на Далекому Сході став Маршал Радянського Союзу Олександр Василевський. Москва не втручалася в його діяльність, главком сам приймав рішення і домагався їхнього виконання. Блискучий стратег, Василевський грамотно спланував операцію, що за місцевим часом розпочалася в ніч з 8 на 9 серпня 1945 р. Американці ще 6 серпня скинули атомну бомбу на Хіросіму,  проте це не змусило Японію капітулювати.

Радянський Союз порушив договір про нейтралітет і його війська несподівано для японців перейшли в наступ. Квантунська армія чинила запеклий опір. Ситуація виявилася складною. Розпочалися сильні дощі, радянська техніка ледве долала багнюку. У танків закінчилося пальне, підвезти його тилові служби не могли через критичний стан шляхів. Але вихід знайшли: пальне перекинули літаками транспортної авіації – і наступ тривав. Радянська авіація панувала у повітрі та забезпечувала прикриття сухопутних військ від ворожих літаків. Вона висаджувала також повітряні десанти, що захоплювали ключові точки, і до них проривалися спеціальні рухомі групи, добре механізовані й озброєні.

Білогвардійці воювали на боці Японії

Разом з Червоною армією наступали і збройні сили Монгольської Народної Республіки. З іншого напрямку удар по японцям нанесли китайські війська, а в японському тилу діяли корейські партизани. Майже водночас із наступом радянських військ американці скинули другу атомну бомбу – на японське місто Нагасакі. Ситуація стала критичною для Токіо.

У бій кидалися всі сили. Разом з японцями проти Червоної армії воювали й колишні білогвардійці, що після Громадянської війни оселилися в Маньчжурії. Їхнього ватажка отамана Семенова в ході радянського наступу захопили чекісти. Потрапив у радянський полон і останній китайський імператор Пу І, якого японці зробили монархом в маріонетковій державі Маньчжоу-Го. Стрімкий наступ Червоної армії поставив японців на межу катастрофи, і 14 серпня японський уряд вирішив капітулювати. Але Квантунська армія ще кілька днів чинила опір. Лише 19 серпня її війська почали складати зброю. До кінця серпня Північний Китай майже повністю був звільнений від японських окупантів.

На Забайкальському фронті життя солдата вже цінувалося

Одночасно бої тривали на Південному Сахаліні й на Курилах. Кораблі Тихоокеанського флоту висаджували десанти, а на Сахаліні діяв 56-й стрілецький корпус, який до 25 серпня розгромив японців на острові. Операція на Далекому Сході добігала кінця. Противник втратив загиблими близько 84 тис. чол., Червона армія – 12 тис. Понад 20 тис. радянських солдатів і офіцерів було поранено або пропало безвісти. Радянсько-японська війна 1945 р. не була «легкою прогулянкою», як її намагалися зобразити деякі псевдоісторики. Бойові дії велися широкомасштабні, втрати виявилися відчутними. Правда, Червона армія вже навчилася воювати, а деякі з її полководців (скажімо, командувач Забайкальським фронтом Родіон Малиновський, уродженець Одеси) берегли солдатські життя.

2 вересня Японія підписала капітуляцію. Радянському Союзу відійшли Південний Сахалін і Курили. Ганебна поразка царської Росії у війні 1904-1905 рр. була змита кров’ю радянських солдатів. У тому числі й наших земляків-буковинців: тисячі їх опинилися на фронтах радянсько-японської війни. А капітуляцію Японії від СРСР прийняв українець, виходець з Черкащини – генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *