У Чернівцях відбулися півфінальні змагання Кубку чоловічої волейбольної суперліги України, в яких вдало виступила команда «Будівельник-Динамо-Буковина».
Досьє:
Команда «Будівельник-Динамо-Буковина» заснована 2003 року на базі ВАТ «Цегельний завод №3» за ініціативи директора підприємства Василя ВАТАМАНЮКА. Уже 2004-го команда посіла ІІ місце в Україні серед аматорських команд. У сезоні 2004-2005 року команда брала участь в XIV чемпіонаті України з волейболу серед команд перших ліг і стала срібним призером першості. У 2005-2006 році команда грала на Кубку України та в чемпіонаті України серед команд вищої ліги і посіла ІІІ місце, а в 2006-2007-му – друге. Нині «Будівельник-Динамо-Буковина» посідає І місце у вищій лізі та змагається у півфіналі команд суперліги.
Тренери-інтелектуали
Головний тренер команди Юрій МЕЛЬНИЧУК працює в Чернівцях уже другий рік. Професійний спортсмен і педагог розпочинав в Одесі, потім у Черкасах. Далі були Туреччина, Словаччина, Угорщина. Потім маріупольська «Азовсталь» і нарешті – Чернівці.
– За кордоном було багато цікавих пропозицій, але я повернувся на Батьківщину, про що не шкодую – розповідає п. Юрій. – В Україні рівень розвитку волейболу набагато вищий, давніші й міцніші традиції. Приємно працювати там, де від роботи отримуєш не лише гроші, але й задоволення. Тут живе моя родина, маю трьох дітей. У мене 2 вищі освіти, планую захистити кандидатську дисертацію.
Високий фаховий рівень тренерського колективу підтверджує й Серафим СИНИЦЬКИЙ. Новосельчанин, який також має дві вищі освіти, 30 років пропрацював в авіації та весь час не полишав улюбленої гри. Нині Серафим Іванович грає за збірну ветеранів. Він – двічі чемпіон і двічі призер Всесвітніх ветеранських ігор (аналог Олімпійських ігор для спортсменів старшого віку), має два золота, срібло і бронзу Чемпіонатів світу серед ветеранів. Долучив до аматорського спорту двох синів. Працює в команді з моменту її заснування.
На запитання, що головне у волейболі, п. Серафим відповідає коротко: «Командний дух має переважати над індивідуальністю. Важлива також швидкість реакції і вміння блискавично приймати рішення на ігровому полі. А техніка – справа часу й наполегливих занять».
Дівчата «За!» спортсменів
Олег ВИТРИХОВСЬКИЙ та Роман ПРИХОДЬКО, ставні симпатичні молоді парубки, грають за «Будівельник-Динамо-Буковина», хоча родом відповідно з Івано-Франківська та Харкова. Хлопці кажуть, що на Буковині краще тренуватися – гарні умови, сильна команда, наставники – майстри своєї справи.
– У волейбол потрапили випадково, – розповідають Роман та Олег, – прогулювали уроки в школах, ходили до спортзалів. Гра сподобалася, тож захоплення стало роботою. Поважаємо й інші види спорту: плаваємо, граємо у футбол. Полюбляємо рибалку, більярд, карти. Наші дівчата горді з того, що у них такі красені-кавалери. На жаль, нині спорт поступово занепадає. Нинішня «комп’ютерна» молодь мало рухається, не кажучи вже про щось серйозніше. Вона навіть не уявляє, який це кайф, – поганяти м’яча. Нам їх шкода. Єдине, що не подобається у Чернівцях – самі Чернівці. Тут якийсь постійний хаос, щось ремонтують уривками і нічого не закінчують… В інших містах порядку більше.
Як не дивно, але чемпіонат України нам сам по собі вже не цікавий. В Україні мало справді професійних гравців, особливо тих, кому за 25. Треба рости і розвиватися далі. Хочеться грати в Єврокубках, у командах цілеспрямованих особистостей, які вже відбулися у спорті.
Головне – команда
Про засновника клубу «Будівельник-Динамо-Буковина» гравці та тренери говорять з таким же самим захопленням і повагою, як і про свою роботу. Коли б не Василь Ананійович Ватаманюк, клубу не було б, кажуть вони.
– Василь Ананійович – справжній фанат здорового способу життя, – каже Серафим Синицький, – Ще замолоду він грав за студентську волейбольну команду, нині – за ветеранів-непрофесіоналів. Частенько тренується разом з командою, приходить на всі ігри нашого клубу. Шеф не лише волейболіст, а ще й тенісист. У клуб він вкладає всю свою душу, ні в чому не відмовляє. Головне, щоби люди хотіли займатися спортом і працювати на результат.
Василь Ананійович сформував справжню команду, адже єдиний колектив має бути не лише на майданчику. Відданими справі повинні бути і лікарі, і тренери, і директор команди. Лише тоді гравці матимуть змогу показати усе, на що здатні. Подивіться на місцеву футбольну команду чи на представників інших видів спорту. Ніхто з них не може похвалитися високими результатами. І не тому, що там бездарні спортсмени, а тому, що ніхто не дбає про їхній розвиток і не вкладає в них гроші, якщо хочете. А без цього нині вижити неможливо.
Не без магії…
Будні волейболістів – це два тренування на день, у вихідні – одне. Постійні переїзди, ігри, очки. Спортивний режим потребує не лише фізичної підготовки і витривалості, а ще й позитивного психологічного настрою. Тренери кажуть, що в сучасному справедливому спорті виграє той, хто має міцніші нерви, бо технічний рівень команд майже однаковий. У несправедливих змаганнях вирішують усе не гравці на полі, а люди за суддівськими столами. При цьому рівень змагань не має значення: чи то світова першість, чи то районна. Між тим, волейболісти, як і решта спортсменів, вірять у прикмети.
– Їх не можна розкривати, – сміється Юрій Мельничук, – інакше вони перестануть діяти. Спортсмени – люди забобонні. Хтось грає в одному й тому ж одязі чи взутті, хтось розминається у певному кутку майданчика, багато носять талісмани. У командах частенько є «щаслива» людина… Прикмети допомагають досягти вже згаданої психологічної рівноваги, тому про них не говорять, щоби «спрацьовувало». В нашого клубу також є коронна прикмета, але Вам поки що не розкажемо. От виграємо Суперлігу – дізнаєтесь!
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»
