Родинне свято

Коли подружжя має понад 30 років на двох міліцейського стажу, День міліції, який в Україні відзначається 20 грудня, перетворюється з професійного свята на сімейне.

 DSC_2892

 

фото Ігоря КОНСТАНТИНЮКА

Родина буковинців Дмитра та Інни Паліїв своїй професії завдячують і сімейним щастям. Адже познайомила їх саме робота. Молода дізнавачка працювала тоді в Сторожинецькому райвідділі міліції, а начальник слідства з Глибокої приїхав до колег ділитися досвідом. Симпатичній дізнавачці зателефонував аж через три місяці – надто вона йому видалася норовливою. Запросивши на каву, попередив: якщо запізнишся – можеш не чекати, мене вже не буде. Вона з’явилася за хвилину до призначеного часу. Бо ще під час першої зустрічі вирішила: він буде її чоловіком. А за півроку зіграли гучне весілля.

Тепер вона – старший слідчий слідчого відділення Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області, майор міліції. Він – заступник начальника організаційно-методичного відділу слідчого управління УМВС України в Чернівецькій області, підполковник міліції. І жодного дня не було їм нецікаво разом.

 

Від Омара Хайяма – до протоколів і речових доказів

Мало хто уявляв, що вишукана красуня з філфаку, яка зачитувалася Пушкіним і Хайямом, невдовзі, замість ліричних віршів, вимовлятиме сухі міліцейські терміни: «речдок», «крадіжка майна», «порушення кримінальної справи» тощо.

Що найкращим подарунком, який замовлятиме чоловікові, аби привіз з самої столиці, буде не книжка чи прикраса, а… жіночий міліцейський галстук.

А далекого 1996-го, коли Інна вперше вдягнула форму, вся родина пишалася дівчиною. Адже у формі в її рідному райцентрі тоді ходили лише дві жінки: начальниця паспортного стола і Інна.

Тепер рідні добре знають, що робота слідчого – це не лише красива форма. Це нічні чергування, виїзди на затримання, погрози злочинців, обмаль часу на родину і постійна тривога. Тато досі телефонує доньці після кожного добового чергування: як пройшло, чи все спокійно.

А вона взяла свій ліризм у жорсткі лещата військового життя і встигає все: розслідувати справи на роботі, впорядковувати документацію, тримати в ідеальному порядку житло, незрівнянно готувати смачнючі котлети або голубці на щодень, і влаштовувати розкішні застілля на родинні свята, і читати захопливі пригодницькі повісті з 10-літнім сином, допомагати йому з уроками, щотижня відвідувати батьків… І тільки чоловік-міліціонер може зрозуміти, чому дружини до ночі немає з роботи, скільки триває затримання злочинця і оформлення цієї події.

зима

Інна Зима (тоді ще не Палій) на роботі 

У слідчі – просто з шоколаду

Дмитро, відслуживши в армії, почав міліцейську кар’єру з пожежної служби, яка тоді була в системі МВС. Командував відділенням – машиною з п’ятьма пожежниками. Влітку 1994-го гасив потужну пожежу на Луганській шоколадній фабриці, і досі пам’ятає, як його чоботи були по кісточки в розтопленому шоколаді. «Одного чудового весняного дня вирішив, що буду слідчим», – згадує Дмитро. Прийшов на прийом до слідчого управління, повідомив про своє бажання. Через тиждень його викликали і взяли помічником слідчого. Здібному хлопцеві запропонували навчатися на юридичному факультеті ЧНУ, який він згодом закінчив з відзнакою. Був у першому випуску магістрів юрфаку ЧНУ.

Тепер перевірка Дмитра Палія для всіх слідчих області – грім серед ясного неба. Вони знають: коли Палій іде  перевіряти – жодного промаху від нього не сховаєш. І документи на робочому столі та в сейфі товаришів він перевіряє так само ретельно, як і в усіх інших. Але й найфаховішу пораду можна отримати теж у нього. І навчить він краще за будь-який підручник. І все, що стосується колективу, ніколи з уст Палія не вийде за межі цього колективу.

А ще він усе вміє: будувати, майструвати, ремонтувати, штопати, пришивати ґудзики, малювати дерева на замовлення сина… Словом, робить усе – коли буває вдома. А це тепер стається все рідше.

міліція

Василь Бабчук, Дмитро Палій та Ігор Пашков на слідчих діях після пожежі в квнотеатрі ім. З. Космодем’янської

Будні

Навіть якби вони хотіли, щоби професія не втручалася в їхнє позаробоче життя – це неможливо. Бо вони – справжні міліціонери і не вміють реагувати на порушення, які стаються на їх очах, інакше.

Якось до Інни, яка була у складі опергрупи, зателефонував Дмитро з дивним запитанням: чи не зверталися ще до неї стосовно крадіжки гаманця. «Якщо звернуться, то май на увазі – я готовий свідчити», – «ощасливив» він дружину.

З’ясувалося, що коли Дмитро с сином Антоном (тоді дошкільнятком) їхав у маршрутці з заняття з англійської мови, він помітив, як злодій цупив гаманець з сумки пасажирки.  Повівся, як і належить – спіймав за руку. Але, коли вивів на зупинку, злодій почав грати на публіку й галасувати, що на нього напали. Дитина злякалася, заплакала, Дмитро відволікся – злодій втік. Щоправда, за деякий час з’явився біля Дмитрового під’їзду і попередив, що відомстить. Тоді весь дитсадок знав, що дитину можна віддавати в руки тільки батькам і нікому іншому, хто може представитися дядьками, тітками чи іншими родичами.

Пригадує Дмитро і як вони з групою колег розслідували крадіжку сумки з речами тоді ще співачки-початківки Ані Лорак. Сумку з її буса, залишеного біля ресторану «Дністер», поцупив наркоман. А тут зявилися цікаві новини: речі знайшли.

Здивував підполковник і неймовірною історією доведення вини злочинця за допомоги… метеорологів. Оскільки час скоєння злочину був відомий точно, слідчому треба було довести, що потерпілий насправді міг добре розгледіти злочинця і впізнати. Метеорологи своїми технічними засобами встановлювали тривалість дня, хмарність, видимість – і можливість розгледіти злочинця.

Також пам’ятає пожежу, під час якої 2000-го згорів кінотеатр ім. Космодем’янської. Після трьох днів розбирання згарища група слідчих, у складі якої був Дмитро Палій, установила причину пожежі – залишену увімкненою електроплитку.

Особливо пишається Дмитро Палій тим, як знайшов злочинця майже через 10 років після скоєння тим злочину. У червні 97-го міліція прийняла виклик про розбійний напад на поштове відділення №3. Саме Дмитро, який був тоді слідчим Першотравневого РВ, разом з експертами вилучав речові докази. Серед головних були сліди на дверях, за якими працівниця ховалася від злочинця. Той намагався виламати двері та залишив на них відбитки рук. Тоді затримати розбійника по гарячому сліду не вдалося. Але через 9,5 років за базою відбитків пальців злочинця ідентифікували. І, попри те, що Дмитро з 2000-го працював у Глибокій, 2003-го – в Садгорі, 2004-го – у Шевченківському, 2005-го – у Першотравневому райвідділах, у 2006-му саме він заарештував злочинця, закінчив справу і передав її до суду. За місяць до закінчення 10-річного терміну від моменту скоєння  злочину розбійник отримав свої 4 роки позбавлення волі. «Це свідчить про надійність доказів – вилучених відбитків. Тоді ми якісно зафіксували сліди злочинця», – наголошує Дмитро.

Жорсткість і сантименти

Інна вважає себе сентиментальним слідчим. «Я шкодую і потерпілих, і підозрюваних, – каже вона. – Коли попадаються неповнолітні – дуже шкодую їхніх батьків. Але я звикла дуже уважно слухати всіх, кого опитую під час слідчих дій, не перебивати. І тоді, буває, справа розкривається зовсім з іншого боку».

Коли Інна тільки прийшла на роботу в міліцію, начальник дізнання дав їй пораду: «Якщо не впевнена у вині підозрюваного – не доводь справу до суду, не пред’являй обвинувачення. Той, хто винен, своє знайде. А невинуватому можна зіпсувати життя». Цієї поради вона намагається дотримуватися й досі.

Саме тому після спілкування зі слідчим Інною Володимирівною навіть ті, хто боялися звертатися до міліції, дякують і кажуть, що було приємно отримати допомогу.

Високий професіоналізм і неабиякий досвід не заважають майору Інні Палій усвідомлювати реалії: жінці в міліції  добре доти, доки в неї не з’являються родина й діти. Потім виникають інші пріоритети. «Коли бачиш недоглянутих чужих дітей, то розумієш, що не маєш права допустити, аби твоя дитина хоч на кілька годин була без догляду».

І, попри все, Інна не вважає нашу систему правосуддя жорстокою. «Це лише по телебаченню повідомляють, що за крадіжку мобілки неповнолітній отримав чотири роки позбавлення волі. Насправді реальні терміни з першого разу і за дрібниці не отримують. Хто хоче потрапити грати – йде до цього цілеспрямовано. Спочатку справу закривають «по малолітству», дають попередження, проводять профілактичну роботу. За наступний проступок дають умовний термін. І аж потім, за новий злочин, людина отримує термін. Переважно таким шляхом ідуть діти з неблагополучних сімей і ті, хто в такий спосіб самостверджуються в компанії».

Про імідж міліції і населення

«Коли я прийшов у міліцію – її поважали, – згадує підполковник Палій. – Взаємодія слідства, розшуку і дільничних була реальною. Свідки готові були співпрацювати, допомагати. З роками стає важче. Якщо злочин не стосується людини безпосередньо,  вона зазвичай дотримується принципу «моя хата з краю». На жаль, падає імідж міліції».

Серед причин зміни менталітету населення Дмитро називає і соціальний чинник. Дочасним вважає він і прийняття нового Кримінального Процесуального кодексу. «До набуття ним чинності ритм роботи в міліції був звичний. Співробітники слідства працювали у більш-менш належних умовах, хоча навантаження були й великі. Після 20 листопада запроваджений інший процес – на кшталт американської системи. Різкі зміни в кримінальному процесі призвели до того, що більше як у 4 рази зросла кількість кримінальних проваджень на одного слідчого, але при цьому не збільшується кількість слідчих – як і оплата праці. Фактично керівники слідчих підрозділів райвідділів змушені в умовах нового КПК працювати сім днів на тиждень. А всі матеріали реєструвати за 24 години. Багато хто не витримує психологічно, декого не розуміє родина… Стало Набагато складніше стало.

Опергрупи змушені виїжджати і на виклики до «сусідської кішки, яка забігла в чужу квартиру», гавкаючих собак і на прорвану трубу. На щастя, оскільки в таких випадках немає складу злочину, то за ними не треба проводити розслідування.

«Населення нам менше довіряє, – констатує Дмитро. – Більшість населення чекає від нас реальної роботи із розкриття злочинів, захисту законних прав та інтересів людей. Але ж населення – цей й ми з тобою в позаробочий час»,– звертається до дружини міліціонер, який за місяць уперше провів недільний день удома…

 Династія?

Син Антон не буде міліціонером. Народився на День прокуратури, тож вирішив, що буде прокурором. А потім, коли вийде на пенсію – адвокатом. І його не бентежить, що це дещо різні напрямки діяльності: один полягає в тому, щоби обвинувачувати, а другий –   захищати. Хтозна, може, коли детальніше розбереться у цьому, вирішить, що краще просто встановлювати факти. Як тато й мама. Бо міліцейська фуражка йому дуже пасує.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії» 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *