Поєдинок пропагандистів

В інформаційній війні за стратегічний вибір України стався корінний перелом. Тотальний наступ Росії наштовхнувся на жорсткий опір: офіційний Київ отримав дієву підтримку з боку Європи і США, більше того, навіть Китай висловився за підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС. У противників цієї угоди лишилася остання надія – на зміну суспільних настроїв. Тому активізувалися пропагандисти, які прагнуть досягти цього будь-якими методами.

Найбільш дієвими є ті, що спрямовані на людські емоції, а не на розум. Тому від прибічників Митного Союзу з Росією найчастіше можна почути: «Ми говоримо однією мовою». Ну і що, хочеться спитати у них. Під час воєн між, наприклад, Сальвадором і Гондурасом, Болівією та Парагваєм воюючі сторони також розмовляли однією – іспанською – мовою. А можна згадати ще громадянські війни в різних країнах. Хіба мова є визначальним чинником економіки? Якби Росія могла запропонувати українцям реальні вигоди від тісної інтеграції з нею, то пропагандистські зусилля виявилися б непотрібними. А казки про дешевий газ після Харківських угод уже не спрацьовують: українці побачили, що їх елементарно «кинули».

Якби рядові громадяни вигравали від вступу України до Митного Союзу, його пропагандистам не потрібно було б просторікувати про «одну мову». Проте простолюд тільки втратить, як свідчить приклад Казахстану. Після його вступу до цієї організації з продажу зникли зарубіжні високоякісні й дешеві товари, на зміну яким прийшла дорожча російська, невисокої якості, і білоруська продукція. Тож у цій країні збирають підписи за проведення референдуму про вихід Казахстану з Митного Союзу.

А прибічники інтеграції з Росією лякають українців тим, що потік високоякісних європейських товарів розорить українську промисловість й спричинить масове безробіття. Так само свого часу лякали поляків і чехів, намагаючись перешкодити їхньому шляху до об’єднаної Європи. Але досить порівняти ситуацію в Польщі й Чехії із ситуацією в Росії, як усе стане на свої місця. Йдеться навіть не про те, що життєвий рівень там вищий, ніж у росіян. Поляки й чехи мають значно більше прав і можливостей захищати їх, ніж росіяни. Рівень корупції в них помітно нижчий, а довіри до судів і правоохоронців значно більше.

Коли українці роблять вибір на користь Європи, то, першочергово, розраховують на поступове впровадження європейських стандартів у наше життя. Адже угода про асоціацію з ЄС передбачає значне зниження корупції і приведення судової системи у відповідність із сучасними нормами демократичного світу. Миттєвого ж підвищення життєвого рівня простих українців сподіватися не слід: необхідно досягти значних змін в економіці країни, перш ніж отримати результати. Не варто фантазувати на теми «земного раю», якого ніколи не буде. Аби лише не жити у земному пеклі…

Асоціація з ЄС створює тільки передумови розвитку країни, все ж інше залежить від її громадян. Туреччина свого часу цим шансом скористалася, хоча недавні заворушення в Стамбулі показали, що невирішених соціальних проблем країна має чимало. Туніс та Єгипет асоціація з ЄС не врятувала від кривавих конфліктів, які призвели до насильницької зміни влади. Тому не варто ідеалізувати подібний документ. Офіційний Київ свій вибір уже зробив, і пропагандистські заклики на нього не діють. Тож і звичайним громадянам не слід перейматися тією пропагандою.

Ігор БУРКУТ 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *