ПОМИЛУВАННЯ ЛУЦЕНКА: ПРИЧИНИ Й НАСЛІДКИ

Минулої неділі колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко достроково вийшов на волю: його помилував президент. Причому, сам в’язень не просив милості, бо не вважає себе винним у жодних злочинах. Але негайного звільнення Луценка вимагав Захід і навіть ставив у залежність від цього кроку перспективу підписання угоди про асоційоване членство України в ЄС. А з нею нинішні правителі нашої держави пов’язують певні надії. Та й у їхній складній грі з Москвою така альтернатива потрібна.

Крім зовнішніх причин, помилуванню сприяли й внутрішні. Банкова стурбована наростанням організованого руху протесту в Україні, яким намагається керувати об’єднана опозиція. Влада докладає чималих зусиль для розколу опозиціонерів, проте успіху не має. А поява серед лідерів опозиції Луценка різко змінить співвідношення сил. Адже саме його харизми не вистачає лідерам «народного повстання». І раптом серед них з’явиться політична фігура в мученицькому ореолі. Відомо, що українці особливо полюбляють постраждалих від влади.

Так, політичній кар’єрі Юлії Тимошенко свого часу дуже посприяло переслідування її режимом Кучми. Коли прості українці побачили страждалицю, змушену пити воду з-під крану в Лук’янівському СІЗО, вони миттєво забули про походження Юліних мільярдів. А коли почули полум’яні промови блискучої політичної акторки, готові були йти за нею у вогонь, воду чи на морозний Майдан…

Луценкові нинішня влада створила подібний образ. Тут і фізичні страждання та психічні тортури, незламність духу та свята віра у свою правоту. Якщо скористатися класичним визначенням, – так гартувалася сталь. Банкова розраховує, що Луценко розколе опозицію. Аналітики ж вважають: він має шанс об’єднати всіх невдоволених нинішнім станом в Україні. А це дозволить створити могутній народний рух, надати йому потрібної динаміки й довести справу до логічного кінця. Хоча стовідсоткової впевненості в такому розвитку подій немає. На жаль, у політичній кар’єрі щойно звільненого в’язня було чимало такого, що періодично  відштовхувало від нього вчорашніх союзників.

Йдеться не стільки про діяльність Луценка в Соцпартії, скільки про його роль у створенні й занепаді політтехнологічного проекту «Народна Самооборона». Тоді народні настрої були використані ним лише для власної успішної кар’єри, а прості люди залишилися ні з чим.

Щоправда, колишній лідер «народних самооборонців» мав достатньо часу для того, щоби критично проаналізувати й оцінити свою попередню діяльність. У камері він багато читав, і подібно до політв’язнів минулого, навіть чимало писав. Висновки з власних і чужих помилок повинен був зробити.

Дай Боже, щоб і більшість українців навчилися робити такі висновки. Головний з них – досить вірити в месію, який дасть нам очікувану волю. За власні права необхідно боротися самим і не покладати на політиків зайвих сподівань. Справжнього лідера може висунути лише народ, і той повинен об’єднати різні соціальні сили спільною ідеєю. Невдовзі побачимо, чи зможе акумулювати Луценко народну енергію. Нового розчарування суспільство не витримає.

Хоча, щоби не розчаровуватися, не треба очаровуватися.

Ігор БУРКУТ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *