Перед розгніваною природою буковинці беззахисні

Практично один одного рятували самі краяни. Не були скоординовані дії центру та регіону
Липнева надзвичайна ситуація яскраво продемонструвала беззахисність буковинців. Коли 1969-го потерпілих від повені рятували амфібіями та гелікоптерами, то нині в області немає таких засобів. Якби не три місцевих рятувальних загони різної підлеглості, людські втрати були б значно більшими. Хто ж вони – ці світлі і прекрасні люди?   26-річний командир Чернівецького гірського пошуково-рятувального пункту Вя’чеслав ЛАНГЕМАН і 27-річний рятувальник Володимир ДЯЧУК з Вижниці. У своєму розпорядженні мали один катамаран і мотузки з карабінами. Бо належать до державної спеціалізованої служби пошуку та рятування туристів МНС України. Та вже у п’ятницю вони  разом із Русланом СЕНЧУКОМ з Вижницького громадського рятувального загону були в таборі «Ойкос». Для евакуації 46 хлопчиків і дівчаток, що їх річка відрізала від дороги, проклали навісну переправу. Таким же чином було врятовано і 35 дітей з табору єврейської общини. Загалом на їхньому рахунку, за словами Слави Лангемана, 99 врятованих життів.
Пізніше, коли прорвало дамбу у Банилові Вижницького району, вони працювали пліч-о-пліч з МНС-никами – вижницькими і чернівецькими. Хоча останні не мали ані мотузок, ані карабінів для переправи людей. На їхньому спорядженні були тільки човни-плоскодонки. Тому рятувальники пересувалися, переважно по пояс, а то й по груди у воді, виносячи людей із затоплених домівок. Хоча всього 4 роки тому в області ще був дислокований окремий  аварійно-рятувальний загін МНС, офіцери якого пройшли спеціалізоване навчання в училищах. Вони мали значні матеріальні ресурси: понтонні переправи, гумові та металеві човни, засоби паромної переправи, насоси… Та керівництво МНС України переконало тодішнього президента, що недоцільно утримувати стільки рятувальників у регіонах і – прикрило «лавочку».
…Тим часом, як зізнався Віталій УСИК, начальник штабу з надзвичайної ситуації, у Чернівці на прохання крайової влади прибули курсанти понтонного училища з Кам’янця-Подільського. Але на їхньому озброєнні були тільки човни, в яких можна плавати хіба що  тихим озером. Тому контрольно-рятувальний загін обласної федерації спортивного туризму, очолюваний Володимиром ЗАХАРЧУКОМ, просто врятував ситуацію.
Ось що розповів В. Захарчук телефоном:
У четвер почався дощ, а вже у п’ятницю наші люди – а це 7 екіпажів: 6 катамаранів і один надувний моторний човен – працювали в Луківцях Вижницького і Старій Жадові Сторожинецького району. Потім у Шипинцях.
На катамаранах було по двоє і по четверо водників-рятувальників. До аварійних місць доїжджали на власному спеціально обладнаному бусику. В ньому ж хлопці перевдягалися, зігрівалися чаєм. Скажу відверто, що там, де сільська влада була на своєму місці, там і рятувальні роботи проводилися швидко. Як наприклад у Луківцях. А вже у понеділок нас кинули на Новоселицький район – Маршинці, Тарасівці, Драчинці, Мамалига. Жителі останнього села нас дуже обурили:  окремі мешканці кликали на допомогу без потреби, лиш подивитися, як працюємо. Хіба можна в такій ситуації дурити?
Загалом же, за словами В. Захарчука, його люди врятували півтисячі краян.
Уже значно пізніше, на прес-конференції, з уст Віталія Усика прозвучала велика подяка аматорам-рятувальникам. Як наголосив перший заступник голови ОДА, цих людей вони представлять до державних нагород.
Тим часом керівник штабу визнав деяку некоординованість дій центру і регіону. Скажімо, гелікоптер області виділили тільки після візиту прем’єрки. Якби не ця гвинтокрила машина, могла б загинути сім’я з п’ятьма дітьми. Разом із матір’ю вони вибралися на дах саманної хатки. Щойно їх звідти зняли – будівля розсипалася під ударами хвиль…
За даними штабу, з небезпечних місць евакуйовано 2000 буковинців

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *