ПЕКЕЛЬНИЙ ПЛАН ПУТІНА

буркут

Росія розпоча­ла пряме вторгнення своїх військ на терито­рію України. Російські солдати захопили Но­воазовськ, зайшли до головного міста краю і вже розміщуються у До­нецьку. Іде підготовка до удару на Маріуполь і Бердянськ, але Москва і далі заперечує участь своїх регулярних військ у боях на Сході України. Не зважаючи на те, що існує чимало доказів того, що там воюють найкращі десантні частини збройних сил РФ, Кремль, за старою звичкою, заперечує очевидне і далі безсовісно бреше про бої «донецьких повстанців і російських добровольців проти карателів київської фашистської хунти».

Нинішня російсько-українська війна – вже не перша із серії колоніальних воєн, що їх Кремль веде на пострадянських територіях. Більшість із них розвива­лася за однаковим сценарієм. Спочатку за допомоги масованої пропаганди і розкладницької роботи своєї агентури Москва мак­симально послаблює потенційну жертву. Потім провокує масові виступи на територіях, призначених для окупації. Там форму­ються озброєні терористичні банди під керівництвом офіцерів російських спецслужб, а кремлівська пропаганда закликає своїх громадян надавати допомогу «народним повстанцям». Нарешті під приводом «захисту мирного населення» здійснюється втор­гнення регулярної російської армії. Так у Грузії, в серпні 2008 р., пряма військова агресія РФ була закамуфльована під «операцію примушування до миру».

В Україні агресори також здійснювали спроби замаскува­тися під «миротворців». Правда, світова громадська думка так їх не сприймає. Захід застосовує проти Росії цілу низку санкцій, які, на жаль, не мають високої ефективності. А Путін поспішає: йому треба до осінніх штормів захопити південь Донбасу і Хер­сонщини, щоби мати сухопутний шлях до окупованого Криму. Адже під час сильних буревіїв поромна переправа через Кер­ченську протоку не працює і півострів стає відрізаним від Росії. Тому населення Криму може залишитися без продовольства і взагалі без усього необхідного.

Утім, захоплення Північного Причорномор’я – лише час­тина пекельного плану Путіна. Головна його мета – знищення Української держави та окупація наших земель. Устами Жири­новського Кремль запропонував кільком іншим державам взяти участь у поділі України. Польщі цей політичний клоун пообіцяв Галичину, Угорщині – Закарпаття, а Румунії – українські частини Буковини і Бессарабії.

До честі Варшави і Бухареста, ці європейські столиці нині рішуче виступають на підтримку Києва. Інша річ – Будапешт. На жаль, Угорщина разом із Чехією та Словаччиною висловилися проти негайного запровадження третього пакету санкцій ЄС, спрямованого на економічне послаблення агресора. Очевидно, російські нафтодолари вчасно опинилися в кишенях деяких східноєвропейських політиків…

Важливою частиною путінського плану є розкол Європи, щоби запобігти дієвій допомозі України. Стимулює Кремль і пацифістські настрої у США: йому хочеться ізолювати Київ від потенційних союзників. Останніми днями різко активізувалася дезінформаційна діяльність Москви. Для Заходу створюється картина «звірств київської хунти проти мирного населення Донбасу». А серед українців намагаються поширити панічні на­строї: мовляв, навіть не варто опиратися «могутній російській армії». Проте поразка Путіна у цій загарбницькій війні неминуча. Українці чудово розуміють, що йдеться вже про саме існування нашого народу і захиститися можна лише за допомоги зброї. У самій Росії зростає невдоволення війною, і що більше цинкових домовин із України там будуть отримувати, тим сильнішими стануть антивоєнні настрої. Зрештою, все відчутнішими для російської економіки є негативні наслідки західних санкцій.

Пекельний план Путіна дає збої, і врешті-решт завершиться провалом. «Національний лідер Росії» обрав шлях, яким сім десятків років тому рухався «фюрер Великої Німеччини». Фінал тут відомий.

Гітлерівський нацизм засуджений Нюрнберзьким трибу­налом. Для засудження путінського неонацизму нині активно збирають матеріали юристи різних країн.

Колись у Нюрнбергу відповіли за свої злочини автори плану «Барбаросса». Автори ж пекельного плану Путіна відповіда­тимуть у Гаазі.

Ігор БУРКУТ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *