Іриси – для нас і для Неї

Погляд Людмили ЧЕРЕДАРИК

Сполохані вихованки «Арт-студії» при Художньому музеї з розкішними ірисами в руках переступили поріг реанімаційної палати, де лежала їхня Учителька і Друг Олена Михайленко. Так, це була вона, але без обох ніг. Її рятували від гангрени.
– Видужуйте, будь-ласка, швидше, ми без вас, як сироти, – мало не плакали студійки, які разом з наставницею об’їздили майже всю Європу з виставками своїх картин. А вона, відома буковинська художниця-гобеленниця, почала їм розповідати, як і над чим їм потрібно зараз працювати. Це одразу ж і заспокоїло юних відвідувачок.
Того вечора іриси залишилися в Оленчиній палаті, хоча таке і забороняється в реанімації. Вони були дуже красиві, та й принесли їх дівчатка особливого дня: 32 роки тому Олена побралася з Валерієм Михайленком, відомим нині англійським філологом. Однак чоловік, знаючи про табу на букети в реанімації, не приніс дружині квіти. Інколи, мабуть, краще чогось не знати і не мати життєвого досвіду…
Скільки думок роїться нині в розумній і мудрій Олениній голівці! Найчастіше зринають рими. Вона знає дуже багато віршів напам’ять. На кожен життєвий випадок знаходить поетичну цитату. Це вражає медичний персонал. Але не хірурга, який її оперував, бо він теж любить Марину Цвєтаєву. У реанімації ж мало хто думає віршами. Тут переважають трилери, сувора проза. Та коли в людини багата і красива душа, біль і страх відступають. Олена вчить нас, здорових фізично, в яких є руки і ноги, мудрості й терпінню. Попереду ж у неї, мужньої й талановитої, ще багато роботи і цікавих відкриттів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *