Інституту приватних виконавців бути

– Іване Васильовичу, Ви першим на Буковині 1999-го очолювали державну виконавчу службу. Що важило в ті часи її запровадження?

Тоді йшлося про створення процесуально незалежного органу державної влади з висококваліфікованими фахівцями. На жаль, цього не сталося. Хоча Міністерством юстиції  України вживалися і вживаються кардинальні заходи щодо внесення змін до чинного законодавства, що регулює виконавчий процес, чисельності працівників, значного покращення матеріально-технічного забезпечення. Державна виконавча служба майже 1,5 року перебувала в статусі окремого урядового органу у складі Міністерства юстиції України. Якщо у 1999-му кількість державних виконавців області становила 50 осіб, то на сьогодні оперативний персонал становить 117 чоловік, 14 спеціалістів (фінансисти), 45 одиниць технічного персоналу. В обласному відділі ДВС працює 16 осіб. У користуванні державних виконавців 157 комп’ютерів, 12 автомобілів. Середньомісячна зарплата працівників ДВС становить приблизно 2,2 тис. грн. Порівняно з умовами 1999 року, це фантастика. Але якісний склад державних виконавців залишається низьким, як і рівень професійної освіти. Майже 50% державних виконавців мають стаж  роботи в органах ДВС до 3-х років, а середньомісячне навантаження на одного виконавця у 2003-му становило 133 виконавчі документи, то ж не дивно, чому на службу стільки нарікань.

Практика використання приватних виконавців існує в деяких країнах Європи, зокрема у Франції. Але ми не шукатимемо альтернативу  виконавчій службі: приватна виконавча служба повинна стати доповненням державної.

Подібний шлях пройшов нотаріат, де працюють і державні, і приватні нотаріуси.

– Для запровадження інституту приватних виконавців треба створити законодавчу базу, запровадити контроль фахового рівня, якості роботи й відповідальності за власну діяльність. Що в цьому плані вже зроблено?

Восени Верховною Радою України розглядався проект Закону про присяжних виконавців. Ним визначено загальні засади організації та діяльності присяжних виконавців в Україні, їхній правовий статус.

Присяжним виконавцем може стати громадянин України з вищою юридичною освіт і стажем роботи у сфері права не менше 3-х років, або 2 роки стажу помічником присяжного виконавця чи у державній виконавчій службі не менше двох років. Він повинен володіти державною мовою та скласти кваліфікаційний іспит. Документи, що підтверджують відповідність кваліфікаційним вимогам, подаються до Міністерства юстиції України. Про присвоєння статусу присяжного виконавця особі видається відповідне свідоцтво та вноситься запис до Єдиного реєстру виконавців Мін’юсту України. Не пізніше 6 місяців від моменту присвоєння статусу, присяжний виконавець зобов’язаний організувати контору на території своєї діяльності.

– А як визначається чисельність присяжних виконавців та їхня територіальна компетенція? Хто здійснює контроль за діяльністю присяжного виконавця? Яка передбачається відповідальність?

Чисельність присяжних виконавців встановлюється з розрахунку не більше одного присяжного виконавця на 10 тис. населення. Мін’юст визначає також адміністративно-територіальну одиницю, на території якої має бути розташована контора. Контроль за діяльністю перевірки організації роботи та дотримання присяжними виконавцями вимог ЗУ «Про виконавче провадження» здійснюється Мін’юстом та ГУ юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Законопроектом передбачена дисциплінарна та майнова відповідальність присяжних виконавців і страхування відповідальності присяжного виконавця. Звичайно, послуги виконавця є платними, але граничні ставки винагороди визначаються Кабміном.

Окрема категорія виконавчих проваджень залишатиметься виключно у компетенції органів ДВС. Але запровадження інституту приватних виконавців, безумовно, буде значним кроком  уперед на шляху захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні.

Прогнозно, запровадження нової інституції можливе через 2-3 роки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *