«Я бачив, як «беркутівці» били ногами вагітну жінку…»
– Я на Євромайдані від 23 листопада, – розповів мені після кривавої суботи 17-річний студент Львівського національного університету ім. Франка Олександр АНАНІЧ, криваві сліди на футболці якого свідчили без слів. – Приїхав до Києва, бо перебуваючи ще на Львівському Євромайдані, побачив, що його організували студенти, яких я знаю, з якими тісно спілкуюся. Вони, як і я, хочуть жити у цивілізованій державі, де є повага до людини і де не гроші вирішують твою долю, а справедливість. Ця ідея – не від політиків, тому я в неї вірю. І вона не є комерційною. Це, швидше, мрія простої людини. А таких у нашій державі мільйони.
«…Усе почалося о 4-й годині ночі, – розповідає Сашко. – Під’їхали загони «Беркута» і почали штурм Майдану Незалежності з чотирьох сторін. Я з хлопцями охороняв штаб, який розташувався біля стели. Беркутівці прорвалися до нас, і я почув жіночі крики… Вони по-звірячому били всіх, виганяючи з Майдану: чоловіків, 17-18-річних студентів, жінок, молодих дівчат. Та раптом я побачив, як спецпризначенці кинули на землю вагітну жінку, яка працювала у нас волонтером, і почали гамселити її ногами! А коли ти падав або намагався допомогти комусь, кидали на землю і топтали.
Це побоїще тривало у дві хвилі. Спочатку нас витиснули з Майдану, а потім уже за його межами доганяли, виловлювали і добивали на ходу. Звіряча зачистка Євромайдану тривала 10 хвилин. Проте за цей час бійці «Беркута» встигли попробивати людям голови, поламати ребра, руки і ноги…».
«З нами була тільки співачка Руслана»
– А де були організатори Євромайдану на цей час? – цікавлюся.
«Десь за годину до того, як це почалося, на Євромайдані почали розбирати сцену. Спочатку не стало звуку. Люди почали запитувати: – Чому немає звуку? Чому ніхто не виступає?
Організатори пояснили, що закінчився бензин, генератори не працюють, а вони мають віддати сцену, бо вона їм уже не належить.
І коли почався штурм беркутівців, нікого з організаторів чи комендантів узагалі не було. Може, вони щось знали? А може, просто за дивним збігом обставин всі організатори кудись зникли? Люди на Майдані теж говорили про ймовірний штурм, але ми не пішли звідти, бо про штурм ми чули кожного дня. Та якби хтось з організаторів підійшов і сказав би: «Хлопці, дівчата, йдіть звідси, бо ви не зможете протистояти такій силі, йдіть і рятуйте себе», то ми б, звичайно, пішли… І цього кривавого дійства можна було уникнути… Але нам нічого не сказали, не попередили, організатори просто забрали сцену і пішли!!!
А ми не могли чинити спротив такій кількості «Беркута» в касках і зі зброєю, ми нічого не могли вдіяти проти них.
– А де ж були лідери опозиції?
«Це був наш Майдан. Лідери опозиції на ніч не лишалися. Вони приходили, виступали і йшли з Євромайдану. Ніхто з них не стояв разом з нами на холоді. Ніхто з них не підтримував нас насправді. Єдина, хто весь час нас підтримувала – це співачка Руслана. Коли мені вдалося втекти від «Беркута», я не знав, що далі робити, бо у переходах виловлювали людей, били їх і кудись везли. Я забіг у найближчий фаст-фуд, і зателефонував Руслані (на Євромайдані вона для всіх оголосила номер свого мобільного телефону). Хоча й не вірив, що вдасться: припускав, що зв’язок відключений.
Та попри те, що була п’ята година ранку, Руслана підняла слухавку. Я розповів їй, що нас побив «Беркут» і що ми не знаємо, що робити. Руслана відповіла: «Я все знаю, ідіть до Михайлівського Собору, ми там збираємося і будемо вирішувати, як діяти». Ми пішли до Собору, Руслана там все організувала, вона була з нами разом і допомагала нам, підключивши всю можливу пресу й міжнародні організації. Ми дуже вдячні їй за допомогу та захист…»
Після кривавої ночі я підійшла до беркутівців, щоби вони пояснили свої дії. Те, що почула у відповідь, шокувало. «Когда ми разганялі Євромайдан, там билі одні алкаші і нарікі», – заявили спецпризначенці, ховаючи обличчя від фотокамери.
До слова, за неофіційною інформацією, під час розгону Євромайдану особливо жорстоко беркутівці поводилися з протестувальниками з Західної України, зокрема, забирали в них документи і кидали у бочки з вогнем.
Галина ЄРЕМІЦА, «Версії», Київ-Чернівці
