І про нові плани чернівчанина Михайла Котляра…

Михайло Давидович Котляр – географ, краєзнавець, турист, екскурсовод, орієнтувальник, учитель, геолог, електромонтажник. І головне, Михайло Давидович усе це робить на совість. А був Михайло Котляр і керівником гуртка юних геологів на станції юних туристів і в ЖЕК №12, туристсько-краєзнавчого гуртка «Азимут» у гімназії №2, педагогом-організатором, чорноробом на заводі, електриком V розряду, організатором геологічних експедицій в Чернівецькій області, в Карпатах. І сьогодні Михайло Котляр консультує школярів і вчителів у пошуково-дослідницьких роботах з краєзнавства, бере участь у змаганнях зі спортивного орієнтування, з ним завжди цікаво, надійно та позитивно-неспокійно.

Передача «Малі річки міста Чернівців» (2004) Заслуженого діяча мистецтв України В. Селезінки на чернівецькому телебаченні. Зліва направо: Василь Селезінка, Олександр Короп, Михайло Котляр, Ірина Царинна, Тетяна Спориніна

Перші подорожі – евакуація на схід…

Коли почалася війна, юному Михайлові було 7 років, але до першого класу 1941 року він не пішов. 22 червня ,  першого дня війни їхній будинок було зруйновано, згоріло все майно й документи. Родина подалася на схід. Батька відразу забрали у трудову армію. А мати з чотирма дітьми добралися спочатку до Сталінградської області, а потім аж до Ферганської долини. Може, саме  з того часу Михайло Котляр відчув і зрозумів, що подорож – це нові враження, несподівані перешкоди, нові відкриття, новий досвід.
Але і зараз Михайло Давидович організовує цікаві пішохідні мандрівки. Назавжди запам’яталися мені, наприклад, наш похід, який організував Михайло Давидович  1998 року до Чорторийських озер, зустріч там з композитором Василем Пилиповичем Михайлюком, автором «Черемшини»,  2002-го –  похід до 500-літнього дуба неподалік від села Валя Кузьмін,  2004-го – до тисового лісу біля Тисівців, останніми роками – до мінеральних джерел села Біла.

Похід до Чорториї зі школярами гімназії №2 і гімназії №1. Справа на фото – організатор походу М.Д. Котляр. Зліва – найстаріший турист Чернівців М.Ш. Шиклер

«Счастлив, кому знакомо
Щемящее чувство дороги,
Где ветер рвет горизонты
И раздувает рассвет».

Кожному туристові зрозумілі та близькі слова цієї туристської пісні, а прагнення до мандрівки це, вочевидь, стан душі і спосіб життя.

Війна внесла свої корективи…

Михайло Давидович пригадує про часи війни і повоєнний час:

«Усі діти нашої родини – діти війни. А народився я  1934 року у Бельцях (тоді Румунія), але, як і у двох моїх братів і моєї сестрички, записана одна дата народження – 20 вересня. Це свідоцтво про народження нам видали вдруге в невеликому кишлаку в Узбекистані. Бо всі документи згоріли, коли тікали від фашистів. Моя мама, Іта Шейлівна –  з багатодітної родини. Батько, Давид Хаймович, кравець, був дуже релігійною людиною. Мама була красунею, у 17 років вона навіть була “Міс Молдова” (румунський повіт). 22 червня 1941 року ми разом з іншими біженцями подалися на схід, спочатку до Сталінградської області. Російську та українську мови на той час мало знали, між собою спілкувалися на ідиш, знали румунську. Пам’ятаю, як солдати, які були теж голодними, у вагонах, чи на станціях, розв’язували свої мішки і давали моїй мамі для нас кусочок хліба. Коли німці підійшли до Сталінграда, ми знову поїхали на схід і доїхали до Наманганської області Узбекистану. Мама збирала хлопок, адже треба було годувати чотирьох дітей. Іноді сусідка-узбечка давала нам декілька коржів.
У 1944 році ми повернулися до Бельців, додому, а через певний час переїхали до Чернівців, бо почули, що там є вільні квартири. Таку квартиру ми знайшли, однокімнатну, на вулиці Шолом-Алейхема, де й оселилися увісьмох. Згодом моя сестра вийшла заміж, батько знайшов стару кузню на вулиці Руській, відремонтував її і ми з батьками переїхали туди жити»

Мої університети: від чорнороба до студента-географа ЧДУ

У школі Михайло Котляр провчився 6 класів, потім пішов працювати і продовжував навчання у вечірній школі робочої молоді №3. Вчили досвідчені вчителі-фронтовики, які були водночас вимогливими, але справедливими. У 1951 році працював чорноробом, потім комірником, але мав слабкий зір і важко було опанувати цю професію. Тому перейшов до бригади електромонтажників. І через певний час вже працював електромонтажником моторного заводу на вулиці Зеленій. Маючи 13 років трудового стажу, у 28 років Михайло поступив на географічний факультет Чернівецького державного університету. Всі семестри вчився на стипендію, дипломну роботу писав під керівництвом Олексія Івановича Токмакова «Медична оцінка клімату міста Чернівці» і захистив її на «відмінно».

Учасники передачі «Малі річки міста Чернівців» із знімальною групою
Учасники передачі «Малі річки міста Чернівців» із знімальною групою

«Холодне літо 53 року» – фільм страшний, але в житті було ще страшніше…

1953 року Михайлу Котляру було 19, він працював електромонтажником на моторному заводі. Але того ж  року за запискою Л. Берії про ГУЛАГ в СРСР видали Указ “Про амністію”, за яким на волю вийшло близько мільйона осіб, засуджених на строки до 5 років. Як наслідок на волі опинилися сотні тисяч бандитів, кримінальних авторитетів. Один з таких прийшов працювати в бригаду до молодого Михайла. Цього звільненого за амністією злочинця звали Петькою. «Працювати я не буду», – це були перші слова цього кремезного, здорового і дуже страшного зовні чоловіка. Від комірника-інваліда він вимагав  цінні деталі, продавав їх на базарі. Комірник не міг противитися цим вимаганням, плакав, боявся ревізії. Одного разу Михайло не витримав і вступився за комірника: «Не забирайте прилади, адже буде ревізія і постраждає комірник, він один годує велику сім’ю». Михайло того часу стояв у траншеї в цеху. Петька схопив лопату, вдарив силоміць хлопця по голові й пішов геть. Михайло впав без тями, був весь скривавлений. Добре, що він був унизу, а не на рівні з нападником – це зменшило силу удару. Коли на ранок Михайло прийшов на роботу, з пов’язкою на голові, Петька загрозливо сказав: «Так ти ще живий? Я це скоро виправлю». Михайла Котляра спасло те, що цього дня Петьку за призовом забрали в армію. І, як здається, Михайлу Давидовичу, саме від цього часу в армії почалася «дєдовщина». І ще довгі роки Михайло боявся повернення Петьки та його помсти.

Головна нагорода для вчителя – успіхи його вихованців

Похід на Цецино

А грамотами й дипломами, якими нагороджено Михайла Котляра, справді, можна завісити всі чотири стіни кімнати, так їх багато. І грамота ЦК ВЛКСМ за активну участь у геологічних походах 1976-1979 років і пошуку корисних копалин, Диплом ІІІ ступеня на V Всесоюзному зльоті юних геологів в Усть-Каменогорську ( Казахстан) у 1980 році, Почесна грамота Міністерства геології СРСР і ЦК профспілки робочих геологорозвідувальних робіт за активну участь у профорієнтаційній роботі з молоддю, Почесні грамоти міністерства освіти СРСР та УРСР, дипломи, кубки за спортивні здобутки, золоті, срібні, бронзові медалі за участь у змаганнях з орієнтування.

Похід до Чорторийських озер. Біля води стоять Юрій Василіу, Костянтин Гакман і М.Д. Котляр. 2000 рік.

Михайло Давидович розповідає: «І ще було багато різних відряджень на змагання, зльоти, зустрічі до Москви, Ленінграда, Усть-Каменогорська, Києва, Тернополя, Бреста та інших. А під час V Всесоюзного зльоту юних геологів на Алтаї кіностудія  ім. М. Горького зняла повнометражний фільм «Вперед, хлопчиська», де знімалася й наша команда УРСР учнів з Чернівців».

Архіви Михайла Котляра

Завжди треба зрозуміти, простити дитину, а не покарати

З вихованцями на святкуванні 600-річчя Чернівців

Щодня до Михайла Давидовича підходять привітатися один, два, навіть кілька його колишніх вихованців-гуртківців: «Я іноді і не пам’ятаю вже імені, навіть і не впізнаю їх. Бо дорослі, солідні чоловіки зупиняються. Але завжди для мене лишається незмінним закон педагогіки: вміти простити школяра, а не покарати. Вихованці були і лишаються для мене партнерами й товаришами. Я вдячний долі, що працював, спілкувався з такими чудовими людьми, фахівцями, як Петро Михайлович Мєркулов, науковець – природодослідник кафедри фізичної географії ЧДУ, вченим-картографом, професором Ярославом Івановичем Жупанським, колегами з Івано-Франківської, Донецької та Закарпатської геологічних експедицій».
Михайло Котляр із найстарішими туристами нашого краю, краєзнавцями Максом Шиклером, Германом Молоткіним пройшли не один кілометр карпатськими стежками.

І знову у похід...
І знову у похід…

Допитливий співрозмовник, далекоглядний оптиміст і щаслива людина

З командою орієнтувальників гімназії №2

Михайло Котляр з гордістю показує Свідоцтво департаменту інтелектуальної власності про реєстрацію авторського права на твір № 40209 – Посібник «Визначення мінералів з допомогою комп’ютера» від 19.09.2011. І тепер мріє, щоби знайшовся спонсор і надрукував цей підручник. Сподіваюся, що цю публікацію прочитають численні вихованці та учні Михайла Давидовича і згаданий посібник з визначення мінералів буде надрукований.

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора, Дона Леона та 
 з архіву Михайла Котляра

8 responses on І про нові плани чернівчанина Михайла Котляра…

  1. В школьные годы М.Д. стал одним из важных учителей детства, благодаря которому я достиг первых успехов в научной деятельности и спорте. Быстро освоив азы, став не однократным призером кубка города по ориентированию. Спасибо М.Д. за его вклад в воспитание детей и молодых поколений, привитие правильных жизненных принципов.

  2. Михаил Давыдович – это уже легенда в нашей семье! Мой сын записался в туристический кружок в 2005 году. Пришел домой и расказывал о Михаиле Давыдовиче. И тут муж вскакивает и начинает рассказывать, что сам не раз в школьные годы ходил в походы именно с Михаилом Давыдовичем! А потом мне довелось год проработать с ним в гимназии. Это настоящий энтузиаст своего дела, который большую часть своей жизни посвятил работе с детьми! Спасибо за его работу!

  3. Какие ностальгические и приятные воспоминания. Я тоже ходила в походы с Михаилом Давыдовичем и Татьяной Тадеевной. И еще мы занимались ориентированием. Но я занималась эпизодически. Какая интересная судьба у Михаила Давыдовича. Спасибо ему за все! Спасибо учителям, которые нас любят и понимают, учат жизни.

  4. Діма, адже і для мене Михайло Давидович людина, яка і мене навчала. Людина вчиться усе своє життя. І мені пощастило, що на моєму шляху зустрілася і є така людина: надійна, добра, справедлива.
    Ірина, а подорожі вашої родини теж захоплюють. ))
    Валентина, мене загітував зайнятися орієнтуванням Михайло Давидович, і я вже тоді була аж ніяк не в шкільному віці. І в мене є нагорода – 2 місце на міських змаганнях з орієнтування у своїй віковій групі. Напевно, це саме та нагорода, якою я більше всього горджусь. Пригадуються пригоди наших походів, привали, чай біля вогнища – найсмачніший… Дякую Вам, Михайле Давидовичу!

  5. Мені дуже сподобалося ходити з Михайлом Давидовичем у походу. Також я займалась орієнтуванням, ми навчилися в”язати вузли, долати перешкоди. В походах було дружно, весело і я мрію, щоб знову піти в похід і цього року. Настя, навчаюсь в 7 класі.

  6. Я також ходила в похід у далекому 1998 році. Спомини дуже приємні і часто спливають у пам’яті. Це і лебеді, що зимують у наших краях. І музей – садиба Івана Миколайчука. Михайло Давидович здивував і мене, і учнів гімназії №1 чималими знаннями про наш край, власною енергією і любов’ю до навколишнього світу. Це раз хочу подякувати і Михайлу Давидовичу І Тетяну Тадеївну за запрошення і чудово організований похід. Здоров’я і бадьорості на довгі роки. Ірина Мар’янчук

  7. Михаил Давыдович замечательный человек…
    Он может поддержать в трудную минуту, она всегда забовиться о всех…
    Наверное, когда все счатливы, то и он счастлив…
    Он посвятил себя детям!
    Спасибо ему огромное!!!
    Р.S. Все вас безумно любят и уважают!

  8. Михайло Давидович мав справді дуже нелегкий життєвий шлях… – але що це за Людина! Це справжній ентузіаст, Людина, яка повністю приділяється своїм благородним захопленням! Мені здається, що він в душі завжди залишатиметься 20-річним юнаком, повним ідей та енергії. Мені дуже жаль, що ні разу не був із ним в поході, адже він стільки цікавого та незвичайного може розповісти! Глибока пошана та міцного здоров’я цій Людині!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *