Чому Олександр І відвідав церкву на Горечі?

Тривалий час у монастирі на Горечій зберігалася незвична пам’ятка – палиця, видрана з паркана, якою 1823 року нібито відбивався від зграї монастирських псів-охоронників російський імператор Олександр І.

Як переможець Наполеона потрапив на південно-східну околицю Чернівців, знає чернівецький екскурсовод Маргарита КУРЛІКОВА.

22222 

Невдале рандеву в центрі Європи

Буковина, розташована в центрі Європи, здавна приваблювала до себе увагу як тих країн, що безпосередньо межували з територією краю, так і тих, що географічно віддалені від неї: надто вже зручними були шляхи, що перетинали Буковину – торгові і, на жаль, воєнні, якими можна було доволі швидко проїхати як на Захід, так і на Схід, а також углиб Карпатських гір і влаштуватися там із достатньою для себе вигодою. Тому Буковина стає ареною великих політичних дійств, починаючи з визначальних російсько-турецьких баталій і кінчаючи дипломатичними зустрічами.

А вже відтоді, як Буковина увійшла до складу айстро-угорської монархії, вона взагалі стала своєрідною рекламою ставлення по-європейському розвиненої держави до не надто розвиненої, з точки зору Європи, східної околиці цієї держави.

Можливо, через це 1823 року й обрав австрійський імператор Франц І Чернівці, які на той час і містом було важко назвати, а тим паче, крайовою столицею, місцем зустрічі трьох самодержавців – короля прусського, імператора російського і цісаря австрійського. Вони збиралися обговорити політичну обстановку в Європі, зокрема, події в Неаполі, в Іспанії, де повстанці заарештували короля, у Греції, що боролася проти турків, зрештою, непокоїлися й Карпатами, де лунали відгомони опришківського руху. зазначені володарі Створене зазначеними володарями політичне міждержавне об’єднання «Священний союз», саме й мало на меті боротьбу з національно-визвольними рухами в різних країнах Європи. Та обговорення не сталося. Самодержавці, хоча й можуть «долі всієї землі вирішувати часом», та займатися поточними справами – не царська це справа, тим паче, що король Прусський узагалі на зустріч не з’явився. Поточними питаннями при володарях займалися канцлери, а вони, як на гріх, захворіли, тож їхні величності, не розбираючись у політичних тонкощах, не наважувалися приймати рішення. Відтак візит на Буковину для володарів Європи перетворився на розважальну пізнавально-туристичну поїздку.

Отже, Франц І прибув до Чернівців 1 жовтня, Олександр І – тільки 6 жовтня. Зустрічали його дуже помпезно: на площі, де нині стоїть Будинок-Корабель, спорудили тріумфальну арку, прогримів салют зі 101 залпу 4-х гармат, «генеральський» будинок навпроти костелу гостинно відкрив перед царем свої двері. Оскільки переговори вочевидь «не клеїлися», залишалося знайомитися із місцевими пам’ятками.

11111 

На заставі не повірили, що це цар

Тож одного дня Олександр І вирушив у далекий вояж до східної околиці міста. Чого б це він вирішив прогулятися до ближнього, але окремого тоді села Люди-Горече, де стояла монастирська церква? Адже не поїхав цар, скажімо, на гору Цецин оглянути руїни стародавньої фортеці чи помилуватися там-таки прегарним у золотому осінньому одязі, таким екзотичним для росіянина буковим лісом… Так ні, понесло його кудись у глушину оглядати якусь церкву, його, європейського франта, переможця Наполеона, всеросійського самодержця! Хіба ж він церков не бачив?! Бачив, і не якісь, а найкращі європейські храми.

Тут існував ще один нюанс: у зв’язку з конгресом та з огляду на безпеку царствених осіб, виїжджати з міста без особливого дозволу нікому не дозволялося. Тож охороні на виїзді з міста довелося відкрити, хто він такий – і з великою недовірою царя все ж таки випустили…

Давайте й ми навідаємося до північно-східної околиці Чернівців.

Історична назва цього місця – Городище. Вочевидь, стояло колись тут, на березі Пруту, слов’янське укріплення. Таких у давнину багато було: Прут же був кордоном. Укріплення стояли у Снятині, Заболотові, Коломиї.

А на момент візиту російського царя у тодішньому селі Люди-Горече , на самісінькому горбі Горече (одному з тих п’яти, на яких так зручно розташовані нинішні Чернівці, уже майже сто років тягнувся до неба сімома банями кам’яний монастирський храм Різдва Пресвятої Богородиці. Монастир «Гореча» – одна з найдавніших чернечих обителей північної частини Буковини, нараховує 300 років: вважається, що заснований він 1712 року чернецем-відлюдником, що оселився тут у викопаній самотужки печері. А вже перша документальна згадка про монастир міститься у грамоті від 2 грудня 1719 року, у якій йдеться про те, що капітан Маноле Земфір купив у якогось Міхалаке пасовисько в місцевості Горече на межі з монастирем.

Серед перших насельникв (чернеців та послушників) Горечанського скиту був батько ігумена Путнянського монастиря, майбутнього Радовецького єпископа, а згодом – молдовського митрополита Антонія, який народився у Чернівцях. Коли батько помер, Антоній у пам’ять про нього збудував на місці скиту невеличку дерев’яну церкву і декілька келій для чернеців. До того ж, він, разом зі своїм братом Сильвестром подарував майбутньому монастиреві земельну ділянку в Чернівцях.

Першим ігуменом обителі став ієромонах Іоаннікій. 1737-го він прикупив для монастиря сусідній з Горечею луг Заромнівка.

Справжній розквіт Горечанського монастиря припадає на ігуменство Артемона (Киницького), який очолив братію на початку 40-х років XVIII cтоліття. Людина енергійна, він активно розширював територію монастиря і зміцнював його статус, придбаваючи сусідні землі, луги, греблі. Він же ініціював зведення у монастирі кам’яного храму. Кошти на його будівництво дали молдовський митрополіт Яків, великий ворник Йордаки Русет, новий молдовський митрополіт  Гавриїл, воєвода Землі Молдовської Іо Григорій ІІІ Гіка. Та грошей все ж не вистачало…

Петрові воля, Буковині – храм

Саме того часу всеросійська імператриця Катерина ІІ оголосила себе на весь світ покровителькою літератури, держави та релігії. І цим вирішив скористатися ігумен Артемон. Він надіслав імператриці зворушливого листа з описом труднощів, які переживає віддалена від Санкт-Петербурга православна буковинська громада, та проханням наскільки можливо допомогти їй у будівництві кам’яного храму. Катерина ІІ відгукнулася й пожертвувала 30 тис. золотих рублів, але за умови, щоби храм Різдва Богородиці був зведений на вдячність за щасливе визволення з турецького оточення її великого попередника на російському троні імператора Петра І. Сумнівно, що ігумен Артемон звернувся до Катерини ІІ, не знаючи про пригоди з Петром І на буковинській землі.

У червні 1711 року російська армія, надто захопившись погонею за розгромленим у битві під Полтавою 1709 року шведським королем Карлом ХІІ, увійшла на молдовські землі, які перебували під протекторатом султанської Турції. Венценосний швед миттєво зорієнтувався і знайшов собі захист саме в Молдові, у Бендерах. Турецьке військо оточило російське, на чолі якого був головнокомандувач–фельдмаршал граф Б.П. Шереметєв і сам імператор Петро І. Російський монарх, відчуваючи, що полону йому не уникнути, відрядив на перемовини з пашою свого  віце-канцлера, П.П. Шафірова, з наказом погоджуватися на все«що захочуть, окрім полону».

14 липня був підписаний Прутський договір, за яким Росія зобов’язувалася повернути Азов, зрівняти з землею Таганрозьку фортецю, не втручатися у польські справи і не чинити перешкод поверненню Карла ХІІ до Швеції. А вже для себе паша замовив деку, повну коштовних прикрас. Кажуть, що дружина Петра І, Катерина І, зняла з себе усі коштовності, а її фрейліни вчинили так само за її прикладом – вийшло саме на цілу деку. Отримавши викуп, турки розступилися і російська армія безборонно вийшла з оточення з усіма гарматами та розгорнутими прапорами.

Забігаючи наперед, зауважимо, що саме Катерина ІІ помстилася за цей «афронт» Петра, після 8 років Російсько-Турецької війни довівши турків до Кучук-Кайнарджийського миру 1774 року.

Серед багатьох пунктів мирного договору, зокрема, під протекторат Росії потрапили Молдавія й Валахія з їхнім православним населенням.

На користь легенди про російські гроші можна трактувати й той факт, що церква Різдва Пресвятої Богородиці побудована в стилі українського бароко – дуже поширеного в східній частині України (на Київщині, Чернігівщині), але практично не характерного для західної. Вочевидь, Катерина ІІ, надавши такі кошти, висловила і якісь побажання щодо проекту майбутнього храму, а може, й надіслала будівничих. І хоча протягом ХІХ століття на вулицях Чернівців постало багато споруд у цьому вишуканому стилі, але це вже бароко європейське.

Церква на Горечому і нині є окрасою Чернівців. Інколи її іменують ще Георгіївською, хоча Святому Георгію присвячена лише одна каплиця, розташована у лівому крилі храму: на її куполі розташована металева фігура Святого Георгія, що вражає списом змія. Щороку 6 травня, в день Святого Георгія цю каплицю відкривають для прихожан.

Тут починається прихований у стіні бойовий прохід з вузенькими бійницями, призначений на захист храму, який обіймає увесь його периметр. Це відгомін давньоруської традиції: храм, що посідає вигідну у військовому значенні позицію,– він же й фортеця. Недаремно ж за Першої Світової війни на самісінькому краї обриву були побудовані бетоновані доти (за мирних часів діти грали там у «війнушку», а від храму до пілону мосту через Прут прокладений був підземний хід.

Відвідини царственого онука

Вихований великою бабусею, Олександр І міг знати історію про фінансування буковинського храму, тому саме на нього, мабуть, і вирушив подивитися.

Варто згадати, що такий вояж на ті часи був складним і далеким. Це нині можна, навіть враховуючи пробки, доїхати від центра міста до церкви на Горечі за двадцять хвилин, а в ті часи дорога йшла лісом, до того ж значну частину шляху треба було долати пішки. І на цьому відрізку російський імператор відірвався від свого супроводу і до церкви підійшов наодинці. Тут Олександра оточили монастирські сторожові пси. Аби захиститися, цар вирвав з паркана чималу палицю.

Псів, дякувати Богу, прогнала паламариха, що вискочила на гамір, а відтак, вийшов і священик. Оглянувши церкву, Олександр І щедро обдарував і священика, і «рятівницю»-паламариху. А палиця, що нею відбивався він від псів, тривалий час зберігалася у храмі як реліквія.

Перебування російського самодержця в Чернівцях залишило чернівчанам найкращі згадки: від природи красень, цар був ще неймовірно галантним і щедрим. Усім шляхтичам, що супроводжували Франца І, Олександр І подарував значні суми грошей і дорогі каблучки, чергові офіцери також отримали каблучки, а диригенти оркестрів, що вітали прибуття й проводи імператорів, отримали кожний по золотій тютюнниці вартістю 40 злотих кожна.

Маргарита КУРЛІКОВА, екскурсовод, спеціально для «Версій»

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *