Чернівчанка – чемпіонка світу з ушу!

Вона спокійно і впевнено повертається додому увечері, не боїться темних провулків та під’їздів. Незважаючи на невисокий зріст та тендітну поставу, чернівчанка Марина САВЧУК вміє за себе постояти, бо вона – чемпіонка світу з ушу за версією WTKF. Попри гучний титул та визнану світом майстерність, дівчина твердо знає: справді виграний бій – це бій, що не відбувся.

Зайнялась ушу – забула про головні болі

Марина завжди захоплювалася бойовим мистецтвом. Саме через це почала займатися карате – доволі жорстким видом спорту. Тоді, до речі, отримала чимало травм, проте не здалася.

Якось дівчину запросили на буковинський фестиваль з ушу. Після побаченого вона твердо зрозуміла: у карате більше не повернеться.

– В ушу зовсім інші рухи, прийоми, техніки, можливості, великий спектр різноманітної зброї – мені дуже сподобалося. Карате – це лише один стиль єдиноборства, а в ушу їх близько двохсот! – розповідає Марина. – Тож п’ять років тому я почала займатися ушу. І буквально закохалася у цей вид східного мистецтва.

Перші тренування не давалися легко. Нині спортсменка зізнається, що вони нагадували катування. Аби приступити до вивчення прийомів, узятися за зброю, треба спочатку підготувати своє тіло. Тож без гарної розтяжки та пресу не обійтися.

– Перші тренування по-своєму загартовують: ти або не витримуєш і назавжди кидаєш цю справу, або ж залишаєшся з нею на все життя, – зізнається Марина Савчук. – Я залишилася. Намагаюся працювати у різних стилях. Хоча тренер вважає, що я себе перевантажую. Були, звісно, і розтягнення зв’язок, і перелом… А коли відпрацьовуємо вправи з шаблями, виходжу із зали у порізах та синцях… Проте є і позитивні моменти. Серед них не лише перемоги. Колись на карате отримала струс мозку. Після цього не могла позбутися головних болей – вже і пігулки не допомогали. Коли ж прийшла на перше тренування з ушу, мій тренер Віктор Мігалчан сказав: від сьогодні – жодних пігулок. Тільки зелений чай, вітаміни і тренування. Через два тижні я вже й забула, що в мене колись боліла голова.

Перемогла із болем в нозі

Незважаючи на досвід та гарну фізичну форму, чернівчанка не сподівалася на успіх на Чемпіонаті світу. Сумніви виникали через те, що поїхала на змагання із травмою.

– Напередодні чемпіонату сильно потягнула коліно. Біль був жахливим, важко було ходити. Проте від участі у змаганнях не відмовилася. Просто зібралася духом – і перемогла! – розповідає Марина. – Хоча на подібні змагання з’їжджаються дуже сильні конкуренти. Цього разу за перемогу боролися 100 кращих у світі учасників.

– Ушу – бойове мистецтво, у якому вік і стать не мають значення. Серед спортсменів, які зі мною тренуються, найменшому – сім років, а найстаршому – 47, – каже чемпіонка. – Перші три роки опановується техніка, і лише після цього вона відпрацьовується на партнерах. Звісно, намагаємося мінімізувати травми. Але повністю їх уникнути неможливо.

Гарно впливають тренування на розвиток дітей. При чому не обов’язково, щоби хлопець чи дівчинка дійшли до серйозних змагань чи поєдинків, головне – база і філософія, які закладені у цьому мистецтві. До того ж, на відміну від тенісу чи бальних танців, ушу – не дуже дорогий спорт.

– Якщо вирішуєш дійсно професійно займатися ушу, доведеться трохи «витратитися» на бойове обладнання. Зокрема, бойовий веєр коштує близько 25 доларів, палиця – 20, шабля – 40, – ділиться спортсменка. – Костюми для виступів замовляю у Китаї. Ціна одного – у межах 100 доларів.

Чернівчанка, якій всього за п’ять років вдалося опанувати філософію та техніку ушу, зізнається, що кожне тренування та виступ для неї – це феєрверк різних стрибків, технік, акробатики, володіння тілом і зброєю. Тож, хоча це і бойове мистецтво, жінка у ньому залишається жінкою – стрункою, гнучкою та ніжною.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *