Час розплати настав

Антиміліцейські бунти в Україні вщухають, настає час відповідати за скоєне. Піша хода з Врадіївки дісталася Києва, її представників прийняв міністр внутрішніх справ. Результати бесіди, можливо, проявляться у майбутньому. А поки що міліцейський спецназ витіснив бунтарів з київського Майдану, не дозволивши розбити наметове містечко: силовики «другого Майдану» не допустять. До того ж Бастилію чи Зимній палац повсталий люд бере лише раз – серіалу тут точно не буде…

Українська опозиція вкотре засвідчила свою безпорадність. Вона не зуміла скористатися масовими настроями та осідлати хвилю стихійних протестів. Щоправда, нині її критики стверджують, що штурми міліцейських відділків організовували опозиціонери, тісно пов’язані з криміналітетом. Мовляв, власники ринків намагалися такими діями поставити себе поза контролем міліції, а також не допустити переділу своєї власності. На жаль, в Україні політика і криміналітет настільки переплітаються, що відділити одне від іншого практично немає можливості.

Які попередні висновки можна зробити з недавніх подій? Головний із них: влада повертає контроль над ситуацією й тепер мусить засвідчити свою міць. Проте поваги народу до «покращувачів» немає, тож власну міць вони можуть утверджувати лише силою. А це означає, що активістів антиміліцейського руху каратимуть. Досвід тут є чималий. Адже у 50-70 роках у СРСР неодноразово спалахували антиміліцейські бунти, інколи багатотисячні і досить криваві. Щоразу влада вдавалася до цілого комплексу силових заходів, внаслідок яких натовп розсіювали, а його лідерів віддавали під суд. Найстрашнішим для можновладців під час бунту є поява лідерів, здатних ввести рух протесту в організовані рамки. Бо лише в такому випадку стихійні дії набувають раціонального змісту і можуть призвести до позитивного результату.

А неорганізовані бунти заздалегідь приречені на поразку. Вони дозволяють випустити пару, що накопичувалася в суспільстві, без вибуху самого соціального котла. Під час таких бунтів обов’язково страждають невинні, що випадково опинилися у вирі народного гніву. При штурмі міліцейських дільниць можливе розграбування запасів зброї та боєприпасів, що там зберігаються. А захоплені автомати й пістолети потім опиняються в руках злочинців, і вилучити їх дуже непросто. Тим більше, що серед натовпу, який іде на штурм міліцейської дільниці, завжди є люди з тюремним минулим,  зустрічаються й рецидивісти. У них свої рахунки з «мусорами», і міліціянтам пощади від них чекати не доводиться.

Силове протистояння може спровокувати широкомасштабний вибух насильства і призвести навіть до кривавого конфлікту. Недарма фахівці попереджають про реальну небезпеку громадянської війни. Суспільство розколоте, між соціальними полюсами зростає взаємна ненависть. Несправедливий поділ колишньої загальнодержавної власності не дозволяє мільйонам звичайних українців визнати «священне право приватної власності», без чого справді стабільне і демократичне суспільство побудувати неможливо. А на міліцейських кийках владі сидіти незручно, як і на армійських штиках. Потрібні глибинні зміни. Та чи здатна влада на них?

Ігор БУРКУТ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *