Звільнений шедевр

Втрачена фреска Максимовича ніколи не покидала свого місця!

Ще у червні нинішнього року «Версії» в рубриці «Карантинна екскурсія» оприлюднили розповідь нашої постійної авторки, мистецтвознавиці й свого часу директорки Чернівецького художнього музею Тетяни ДУГАЄВОЇ про життя й творчість відомого чернівецького митця Євгена Максимовича під назвою «Світське монументальне малярство – втрачений пласт художньої культури Чернівців». Тетяна Ігорівна – людина сама по собі унікальна у своєму неухильному прагненні вивчити, зберегти для людей свої безкінечні розвідки про життя й творчість видатних представників образотворчого мистецтва, народженням або творчістю пов’язаних із Чернівцями. Для неї вислів «На славу Чернівців» – не просто пафосна фраза, це зміст життя пані Дугаєвої. Для нинішнього контрастного повідомлення наведемо один з розділів тієї віртуальної екскурсії.

ФРЕСКА З АВТОПОРТРЕТОМ ЄВГЕНА МАКСИМОВИЧА 

У роки Другої світової війни під час масштабної пожежі Резиденції буковинських митрополитів загинув ранній твір монументального мистецтва Максимовича – фреска «Митрополит Сильвестр як покровитель митців», розділивши долю інших безцінних настінних розписів будівлі. Від тих далеких часів твір нагадав про себе несподіваним і щемним посланням – миттєвим кадром у довоєнній кінохроніці про Чернівці в кіножурналі «Jurnalul sonor» №8 1939 року. Промайнув і зник назавжди… Та я вірила, що має існувати оригінал фотографії цієї фрески, – і не помилилася. Трапився він мені у вересневому номері журналі «Boabe de g râu» («Пшеничні зерна») 1934 року . Звісно, журнальний варіант репродукції – не найкращої якості, зате він не має сучасного стороннього втручання і зберігає руку самого автора. У тексті до світлини зазначено: «Фреска в портику лівого крила в митрополичому палаці Чернівців». Далі вказано імена зображених. У центрі 10-фігурної композиції яскраво вирізняється статечна постать митрополита Сильвестра. Він спілкується з художником-монументалістом Карлом Йобстом з приводу його мистецького твору, що на мольберті. Справа від них – скульптор Іон Пишля. А далі праворуч бачимо автопортрет Євгена Максимовича з його уславленим наставником Епамінандосом Бучевським. А ліворуч від митрополита зображено Ісидора Воробкевича з двома студентами богослов’я та директором друкарні Дімітрієм Бучевським. Симетрично урівноважена багатофігурна композиція фрески передає діловий настрій персонажів. Ми переконуємося, що в цій монументальній роботі Максимович послідовно керувався принципом реалістичного відтворення постатей, не вдаючись до пластичних варіантів стилізації. Цей розділ і нинішні події цілком вписуються у ще одну звичну рубрику «Версій» – Мистецький детектив. Адже віра Тетяни Дугаєвої навіть перевищила її власні сподівання: наприкінці нинішнього серпня чернівецькі ЗМІ навперебій оприлюднюють фейсбучний радісний допис історика, буковинського губернатора Сергія Осачука про те, що у ЧНУ виявили заховану фреску XIX століття: «Сьогодні велика радість – відкриття та повернення фрески професора Євгена Максимовича над входом до IV корпусу Чернівецького університету, де розміщувалися ательє, художні майстерні митрополичих художників — Епамінандоса Бучевського та Євгена Максимовича. Щира вдячність Ігору Драгомирецькому та Миколі Косташу!». Додамо, що IV корпус – це приміщення географічного факультету, в якому колись функціонувала школа псаломників. І йдеться саме про ту роботу Євгена Максимовича, про яку п. Дугаєва у подробицях говорила під час своєї віртуальної екскурсії. Виявляється, творіння Максимовича не лише не загинуло під час пожежі, як це вважалося майже вісім десятків років, але й завжди залишалося на тому місці, де, власне, й було написане. Розповідає проректорка з науково-педагогічної роботи з питань навчально-виховного процесу ЧНУ Тамара Марусик: «Фреску знайшов наш екскурсовод (Микола Косташ – ред.). Одного разу він прочитав з якогось джерела, що у резиденції була фреска. Також він дізнався, де саме вона знаходилася. Він вирішив перевірити, взяв драбину. На тому місці було скло австрійських часів, яке хтось установив у 40-х роках минулого століття, коли нищили святині. Це скло було замальоване фарбою. Він кілька разів пробував відшкрябати фарбу, поки не стало видно, що фреска там дійсно є…». Дивуватися, навіщо й від кого сховали монументальний розпис, як кажуть, не доводиться. Всі знають, які шедеври без сліду згинули в часи державного атеїзму. Тож маємо подякувати й тій невідомій сьогодні людині, яка здогадалася сховати фреску таким чином. Підемо далі за розповіддю Тамари Марусик: коли скло зняли, за ним було павутиння й комахи, але загалом, каже Тамара Володимирівна, розпис у гарному стані: «Експерти, до яких ми зверталися, кажуть, що вона чудово збереглася. Так, вона потребує реставрації, але загалом вона дуже добре виглядає. Ми вже домовляємося з майстрами, які могли б її оновити», – каже пані Марусик. Після часткового оновлення екскурсоводи зможуть показувати фреску туристам, містянам та всім охочим. Але будь-який прихильник красного мистецтва вже сьогодні має змогу порівняти опис від Тетяни Дугаєвої з численними фрагментарними фото шедевру, які так щедро виклав Сергій Осачук. Якщо ж вірити у дива й натхнення, то, мабуть, фреска після статті Тетяни Дугаєвої відчула, що їй будуть раді, й надала людям змогу відкрити її.

Лідія КОСТИНСЬКА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *