Василь КОЖЕЛЯНКО у листах

Василь Кожелянко і Юлія Косівчук

1 січня для мене свято потрійне, бо це перший день нового року, день народження моєї тітки Наталі, і… Василя Кожелянка. Завжди, коли заговорюю про останнього – не обходиться без містики. Так і цього разу: гортаємо всією сім’єю альбоми, згадуємо приємні події і небайдужих нам людей. Зупиняємося на світлині, зробленїй під час чергової літ-вечірки 2003 року: Кожелянко видається на ній трохи сумним, прете відсутність посмішки не заважає позитивній енергетиці проявитися на плівці.

Я нагадую мамі, що сьогодні (1 січня), визначному чернівецькому козерогові виповнилося б 54 роки і в цей момент ми чуємо, як за дверима щось нявчить. Якби я жила у своїй рідній Садгорі, то не здивувалася б появі чорного з білими вусами чотириногого гостя, але у Сполучених Штатах безпритульні білки чи єноти, то справа звична, а от коти…

Кіт, що завітав до нас був із нашийником, але, що дивно, без імен і телефонів господарів; почувався у нас, як вдома, але в якийсь момент попросився на вулицю і зник так само несподівано, як і з’явився. З усіма сусідськими котами ми давно потоваришували, прибульця ж бачимо у своєму нейборхуді* вперше. Словом, якби ми вірили у матеріалізацію привидів, чи перевтілення душ, то обов’язково б припустили, що до нас на гостину прийшов Кожелянко, який до котів відчував особливу повагу і ніжність.

Переповідати минуле – справа невдячна, завжди існує ризик додумування того, чого насправді ніколи не траплялося, тому я більше нічого не писатиму про Василя Кожелянка, натомість, запропоную вашій увазі уривки з нашої з Василем електронної переписки, бо листи Кожелянко писав просто і легко, наче сидів не перед комп’ютером, а в якійсь затишній кав’ярні i неспішно пив свій улюблений зелений чай із жасмином, вгощаючи співрозмовника свіжими ранетами і хокку.

Привіт, Ю!

Якщо все буде добре, постараюся найближчим часом написати передмову для Твоєї книжки. За традицією передмови я пишу, якщо Ти не проти, не великі, десь на книжкову сторінку. Ну, й не буду аналізувати Твою поезію, просто напишу як я бачу Тебе у просторі мистецтва і взагалі в світі.

У мене останнім часом не дуже добре працює Інтернет, тож нам здалося б встановити резервний зв’язок, думаю через Тоню, у мене є її домашній телефон, мій мобільний не змінився.

У мене все нормально, маю два нові романи, один у видавництві, готується до друку, другий я поставив на «витримку», як коньяк J. Зараз обдумую новий проект, а поки-що вся моя творча енергія йде не хоку. Посилаю Тобі три нові, серпневі, писав я їх під болісним внутрішнім переживанням.

Ти порізала крила об місячний серп,
краплі крові упали в зелену траву.
Серпень. Запах м’яти. Серп.

Забагато у серпня роси,
у безсонної ночі – сліз.
Минає літо. Минає світ.

Він розбризкує світло по жовтій траві,
він висушує кров і затоплює сни,
він страшний і великий – серпень.

Щиро В.К.
9 серпня, 2008

Привіт,Ju!

У нас зараз неділя, я встав рано, зробив зарядку, напився чаю, нагодував пса та кота, ввімкнув музику (класика в сучасній обробці) і сідаю малювати ілюстрацію до Твого вірша. Якщо все буде добре до кінця тижня постараюся Тобі відправити.

Дві книжки – поезія «Як учив Кожелянко-цзи» та проза «Чужий» чекають на Тебе ( не знаєш, коли приїдеш?), готується до друку третя.

Щиро В.К.
20 липня, 2008

Василь в армії
У тата на руках

Привіт Ju!

Радий, що Ти на творчому піднесенні. Твоя ідея мене зацікавила, якщо Ти не проти, спробую намалювати щось до вірша «Піп-Іван розглядає еротику неба…»

Фотографії вишлю дві – одну армійську, другу – маленький у тата на руках, вибирай сама.

До речі висилати буду з «Молодого буковинця», бо в мене нема сканера.

У мене все гаразд. Вийшла книжка оповідань під назвою «Чужий», один примірник відклав для Тебе.

З найкращими побажаннями В.К.
18 липня, 2008

Ju!

У нас сьогодні 8 Березня, не знаю, чи це для Тебе свято, але всеодно вітаю. Бажаю щастя, світла, творчого натхнення… Пам’ятаю, чотири роки тому я випадково зустрів Тебе в місті 8 Березня з червоними тюльпанами, тож – святоJ Замість тюльпанів посилаю три хоку.

Червоне, чорне, біле –
це барви ранньої весни:
це – пір’я дятла, це моя душа.

Місце зими,
де ти топтав сніг і власне щастя,
заростає травою, бо – весна.

Ілюзії, як почорніле листя,
змітає вітер з березня – туди,
де заспокоївся торішній сніг.

В.К.
8 березня, 2008

Привіт, Ju!

Сьогодні я повернувся з Києва, був на фестивалі «Під знаком Водолія» він же «Сліва-фест». Читав хоку. Пантюк уже вивів цей фест на всеукраїнський рівень тож поети і барди були з усієї України, з Чернівців приїхали Богдан Ільницький, Тарас Григорчук, Роман Жахів, ну і я. Три дні співалося і читалося вірші, а також пилося алкоголь і курилося траву, мабуть, лише я один не пив і не курив. Київський журнал «Україна» (www.ukraina-magazine.com.ua) в своєму літблоці представив мене, дали інтерв’ю, фото, рецензію на «Логіку речей» і наше з Тобою оповідання «Щастя».

До нас повернулася зима, а до мене особисто – спокій. Минулося січневе шаленство, я вже не хитаюсь між ейфоріями та депресіями, а перебуваю в нормальному робочому рівному настрої. Справді, все минає…

Посилаю найсвіжіше хоку:

Світло – в уяві сонця.
Сніг – в снігурових мріях.
Сила – в моєму серці.

В.К.
8 березня, 2008

Такий символічний малюнок надіслав Василь Юлії за пару тижнів до смерті

Ju

Я отримав Твою картину і хоку. У мене бракує слів, хоча ніби сякий-такий письменникJ Я просто вражений, адже як художницю, справжню, це без компліментарності, я Тебе ще не знав. Це око дивиться мені просто в душу. Але дві гілки ніколи не будуть пов’язаними, бо нашому світі так не буває, у нашому світі, зазвичай, дві гілки одного дерева ніколи не з’єднуються, вони зв’язуються з чужими гілками. А споріднені душі приречені вічно шукати одна одну і перебувати в самотності. Але є надія: Будда казав, що душ у світі менше ніж тіл і рано чи пізно кілька споріднених душ з’єднаються в одну, звісно, що вже не на цьому світі. Та всеодно приємноJ

Голова Твого фан-клубу V. K.
22 січня, 2008

Ju

Пробач, що я Тебе грузю своїм депресивним настроєм. У мене проблеми не з серцем, а зі світовідчуттям. Я навіть не знаю, як це правильно сформулювати – навалилося все на купу, якісь непорозуміння, тривога неясного походження, сум безпричинний, отаке.

Будь ласка, не хвилюйся за мене, все буде добре. Готується до друку книжка «дефілядних» оповідань, готовий роман «Ефіопська січ», написав новий роман під назвою, поки-що, «Діти застою», це якби автобіографічний твір, ну про покоління тим кому зараз 45-50, розумієш, це люди, які зазнали найбільшого в житті розчарування. Зрештою мій головний персонаж, залишає все і йде на пасіку у віддаленому селі, десь під горами, чого я собі, звісно, не бажаю, хоча Бог знає, що буде.

Чекаю Твоїх віршів і хоку.

V.K.
21 січня, 2008

Jy .

Я дякую Тобі, що Ти є! Ти собі не уявляєш, що ти значіш для мєня,J (чула таку пусту пісню?) Пробач за дурний ліричний настрій, просто…. просто… Юля, мене болить серце. У мене за вікном обмерзла калина, і така моя душа. Пробач за пафос.

Твій навіки V.K.
17 січня, 2008

Привіт, Ju.

Я дуже радий, що Ти знову є. Дякую за вітання і оскільки в нас уже 9-го січня вітаю Тебе з Днем народження. На відміну від Тебе, бажаю, бажаю одного – щастя, а все решта додасться.

Я можна сказати не святкував ніяк, мені вже не цікаві застілля і гамірні компанії, але те, що з десяток друзів написали листи, есемески і подзвонили, зізнаюсь, втішило. Бо я хоч і письменник, що передбачає відлюдництво, люблю самотність, але без фанатизму.

З літературних новин: у мене вийшов аудіо диском роман «Тероріум», готується «Срібний павук». Пишу новий роман.

У нас чудова зима, якої вже давно не було, є трохи снігу, несильний мороз, дерева вкриті інеєм – все просто, як у казці. У мене за вікном – обмерзла, але все ж червона калина і снігур дзьобає теж обмерзлу і теж червону шипшинуJ

За традицією три хоку:

Холодна-холодна тверезість.
Обліплена колючим інеєм
твоя груднева вишня.

Все більше снігу
і все менше болю.
У всесвіті – твій січень.

Подружися нарешті із січнем
і соком калини напиши на снігу:
Червоне – це любов, а біле… теж.

Привіт, Юля!

Над усією Буковиною безхмарне небо. Так, у нас – бабине літо. Поети шаленіють, а люди нормальні просто тихо втішаються життям. Пишу тобі листа, слухаю етнічну музику, бачу як за вікном зелене переходить у жовте, троянди осипались, зате розквітли хризантеми, виноград стає темно-синім, аж чорним… Вчора обривав яблука в т.ч. і чорний ранет, пам’ятаєш? J Коти сплять на даху, пес – у ще густій траві. Якщо десь і є рай, то він має бути десь таким. Посилаю тобі три нові «садово-яблучні» хокку, з яких ти, напевне, здогадаєшся, що в моєму особистому внутрішньому саду не все так тихо-мирно та ідилічно. Але то все мине, а вірші, можливо, залишаться надовше. Напишу, як пройшли наші презентації, що мають бути на початку жовтня.

Увесь огорнутий любов’ю
ти – яблуко у вересневому теплі.
Твій рік. Твоє життя…

Ніч. Упало яблуко.
Зоряне небо розуміє все.
Я тебе любив.

Моє серце, як емблема Юлі:
розірване в один бік.
А в саду – рай. Без Єви.

До зв’язку. В.К.

Привіт, Юля!

Як справи? Сподіваюсь, у тебе все гаразд. Я писав тобі кілька тижнів тому, на японську тему(як це не прикро може бути для твоїх учнів-китайчат), не знаю чи ти отримала.

Осінь закінчилася і, здається, я її пережив. У нас холодно, похмуро, чорно-біло, лише хризантеми ще якось тримаються, відповідні й хоку.

Як змерзле жовто-біле кошеня,
Ти гладиш, намагаючись зігріти,
Осінь, яку ти пережив.

Хризантема квітне і не знає,
Що у світі – пізня осінь.
Як це, сестро в фіолеті?

Восени – чорно-білий світ.
На печі – чорно-білий кіт.
Ти – чорний чи білий?

До зв’язку. В.К.
17 листопада, 2007

Привіт, Юля!

Давно не писав, бо їздимо тепер з Пантюком Україною, як поп-зірки, стадіони, звісно, не збираємо, але інтерес у людей до сучасної літератури в т.ч. до поезії є. Сьогодні лиш приїхав з Києва, де була презентація в «Смолоскипі» і виступи у Київському університеті. Нас ніяк не покине золота осінь, буває, правда, холодно і йде дощ, але на загал – прозоре повітря, срібне павутиння, багряні дерева… Мені тепер не дуже пишеться проза (новий роман), я пропускаю цей етап свого життя в основному через серце, нерви, кров… і час від часу пишу хоку (які, до речі, мають успіх в Україні), посилаю тобі три найновіші. Думаю, що нічого в цім світі не буває даремно в т.ч. недаремно тиша в ніч дише скрипами…

Якщо ти заходила на inlit і читала маю анкету, то мала бачити на фотографії мого пса Тузіка, він передає тобі вітання -:).

Серед тисяч ночей – безсонна одна,
Серед мільярдів доль – твоя єдина.
Віч-на-віч з безоднею всесвіту.

Жовтневий світанок – тривожить,
А туман тобі радить, як другу:
Повертайся до себе, старий.

За вікном твого потяга –
Осінь, діти, веселий песик.
Твоя кінцева – самотність.

До зв’язку! В.К.
8 жовтня, 2007

Привіт, Юля!

Над цілою Буковиною небо хай вже не таке безхмарне, але все ж триває тепла, світла, лагідна, золота осінь. Новин у мене особливих нема, але не можу Тобі не написати – Твоя пісня про вовка мене схвилювала до сліз, а рядки «Я знаю дорогу на той бік туману…» та «Вовчику, нора у хащі, ми з тобою вже пропащі…» просто щось у мені перевернули. Справа в тому, що недавно я легковажно накаркав собі «непережиту осінь» і, ось, тепер маю… Твоя поезія, без перебільшення, рятує мене.

Хочу похвалитися. Поет Микола Рачук (маєш знати), якому я подарував книжку « Як учив…» сказав, що я у своїх хокку знайшов те, що він шукає все життя: код зв’язку людини зі всесвітом. А як приклад навів вірш позначений у книжці присвятою Ю., це відомий Тобі: «Під небом золотим/ є захід цього світу,/ і там моє серце.», написаний дев’ятого січня цього року. До речі, це хокку має два варіанти: у книжці з якихось невідомих мені містичних причин вийшло «є захід цього сонця». Дива. Посилаю ще одне «яблучне» хокку.

Сонце сорту «золотий ранет»
услід за серцем котиться на захід.
Зв’язується розірване павутиння.

До зв’язку. В.К.
30 вересня, 2007

Привіт, Юля!

Звісно, що книжка на тебе чекає.

В Україні, зокрема на Буковині справді бабине літо, не зважаючи на короткочасні дощі.

На фестивалі в Києві було, як завжди: багато поезії, багато музики, чимало випивки, хоча ми з Богданом Ільницьким яко люди ідеологічно непитущі (так -J) мерзли цілу ніч на Михайлівській площі, коли решта грілися гарячим вином. Богдан співав Алетинету, я читав хокку, все було класно. Вийшов Пантюків роман «Сім днів і вузол смерті» з моєю передмовою. Плануються презентації наших книжок у Чернівцях, Кам’янці, Києві… Спробую надіслати тобі дві фотографії з фестивалю, на одній (там, де Богдан І.) я, як п’яний, але я тверезий аж противно_-J.

Додаю хокку, яке написав тільки що.

По траві розлите сонце,
змішане зі світлими слізьми –
ти входиш у ще не пережиту осінь.

В.К.
16 вересня, 2007

Привіт, Юля!

Впевнений, що твої мистецькі успіхи примножились.

У мене все-таки вийшла поетична книжка – «Як учив Кожелянко-цзи» у видавництві Сергія Пантюка. Ми з Богданом Ільницьким були в Києві на літературно-мистецькому фестивалі «Ніч поезії» в рамках проекту «Київська барикада». Збираюся у Львів на книжковий Форум. Пантюк казав, що якщо ти хочеш, можеш послати йому свої твори для публікації на сайті «Інша література» (pantyuk@ukr.net). Книжка на тебе чекає, я не маю сканера, то спробую вислати тобі обкладинку з редакції.

До зв’язку. В.К.
12 вересня, 2007

Привіт Юля!

Радий, що в тебе все добре, що ти на творчому піднесенні і що поки-що не підводить зв’язок. В мене особливих новин немає, крім того, що на землі розпочалася моя улюблена пора року – кінець літа початок осені. Такої пори написалось, до речі, «Вино». Пейзажі … просто шкода, що я не став художником, хоча міг, бо малим малював Ось я пишу тобі листа і дивлюся у вікно. Там – все зелене: сад, трава, кукурудза, але те зелене вже потрохи береться жовтим. Таке тло. А на ньому зухвало виділяється червоне: калина, яблука і – у мене не городі – одна самотня, горда, навіть бундючна троянда. Темно-червона. І майже відразу з’явилося хоку:

Жовто-зеленому серпню
кидає виклик – темно-червоним –
троянда на ім’я Козерог.

Дякую за фото, ти просто супер!

До зв’язку. В.К.
12 вересня, 2007

Ю.

Це – Кожелянко. Сподіваюсь, ти долетіла щасливо і в тебе все добре.

Я починає про тебе думати як про оригінального, ні на кого не схожого художника

(та ти, до речі, у всьому оригінальна).

Крім того починаю розуміти такі очевидні речі як от:
відстані на нашій маленькій планеті не діють;
люди знайомляться, зустрічаються, спілкуються не тому, що так хоче випадок чи ще Хтось, а тому, що вони потрібні одне одному;
помаранчі розквітають восени.

Додаю три хокку 2006 року:

Ти, я і небо –
так закінчується травень,
але – не весна.
—–
Цвіркун вчить і вчить
з чим у липні порівняти
спілу вишню.
—–
Холодний вітер
жене горіхове листя туди
где я не буду никогда.

(Пишу мало, бо ще не знаю як спрацює моя сільська пошта)

В.К.
12 серпня, 2007

Відсканований вірш Кожелянка. Його ніколи ніхто не бачив і, відповідно, не публікував

Юля Косівчук

1 response on Василь КОЖЕЛЯНКО у листах

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *