Жан Олексійович МАКАРЕНКО – надзвичайно цікава людина. У Чернівцях 70-х минулого століття він був помітною фігурою. Хоча б тим, що часто їздив до Болгарії… і не тільки. Його життєве кредо – чини добро, де тільки можеш.
Українська репортеру завадила…
– Звідки в тебе, Жане, такий потяг до іноземних мов?
– Спадкове, мабуть. Прадід володів кількома мовами. Батька після війни направили до Чернівців, туди він і викликав нас з евакуації. Старенька сусідка навчала мене чеської. У живому спілкуванні вчився польської, румунської, мови ідиш…
– І професію вибрав розмовну: кореспондент радіо…
– Від 1958 року, після закінчення університету, працював у молодіжній редакції Чернівецького радіо. Уявляєш, що тоді означало привезти матеріал для радіо? Про диктофони ніхто й не чув.
Трохи легше стало, коли з’явилися «Репортери» («портативний» магнітофон вагою до 6 кг – авт.)
– У тебе гарна українська…
– Це завдяки батькові. Ставши головою колгоспу в Рогізні під Садгорою (тоді Садгора була окремим містечком і центром сільського району – авт.), він перевів мене до садгірської школи, бо в міських школах давали гарну освіту, але погано вчили української.
– Але одного разу це тобі завадило…
– Потрапив на республіканське радіо і не затримався там саме через українську: «кити журналістики», що там працювали, української самі не знали і настійливо «радили» мені «це облишити». Тож по 4-х місяцях роботи на радіо перейшов до «Інтурбюро».
– Знання мов потягнуло в дорогу…
– Перекладав на зустрічах з іноземцями, супроводжував делегації. Ще студентом працював на Московському фестивалі 1957 року. Звідусіль привозив матеріали, нові враження і адреси нових друзів. Усі ці поїздки зафіксовані в щоденниках (Показує стоси блокнотів, щільно заповнених дрібними літерами та… малюнками. Вражає вже перелік міст і прізвищ – авт.).
Болгаріє, любов моя
– А звідки виникло захоплення Болгарією?
– 1964 року уперше потрапив до Варни із письменницькою делегацію. Відтоді я «захворів» цією країною. А далі проїхав її майже всю – зі сходу до заходу. Вивчав мову, багато читав, перекладав. Ця країна дала мені й найбільше кохання мого життя…
– А з болгарською провидицею зустрічався?
– І неодноразово. Але набагато пізніше від першого приїзду до Болгарії. Допомагав нашим краянам, в яких були проблеми зі здоров’ям. З болгарської сторони долучалися мої давні подруги й колеги Адріана Георгієва та Ліляна Сотірова. Скажімо, у Люби та Дмитра Глухих з Перебиківців на Хотинщині важко хворіла донька. З останньою надію поїхали вони до лелі Ванги, як ласкаво називали її болгари. Згодом ще багатьох людей супроводжував…
– Яке було перше враження?
– Багато людей у черзі на подвір’ї… Одного разу бачив, як до Ванги зайшла молода й гарно вдягнена жінка. Наступної хвилини вона із сльозами вибігла з дверей. Ясновидиця не дала їй рота розкрити:: «Прийшла дізнатися, де твій чоловік походжає? Сама шльондра й чоловік у тебе такий же! Забирайся геть!». Хоча зазвичай леля Ванга була спокійна і врівноважена, а головне, вона завжди допомагала тим, хто насправді потребував цього! До речі, дівчинці з Перебиківців пророчиця допомогла-таки, хоча й не за один візит. Наразі Наталочка вже доросла, заміжня, має сина Максимка…
– А сам звертався до Ванги?
– Ні, тільки перекладав і вдячний долі за моменти спілкування з нею.
Пригадую ще один випадок: коли на церкві Cвятої Петки в Рупіте, яку будували під опікою Ванги, майстри встановлювали хрест, провидиця сиділа на подвір’ї. І раптом промовила, що хрест відхилився від вертикалі на 10 см. Майстри здивувалися, але перевірили і виявилося – правда.
– Знаєш, інколи читаю щось про Вангу і виникає відчуття напівправди… Взяти хоча б відоме зображення: Ванга у хустці… Коли побачила справжнє фото, виявилося, що на ній – гарний, плетений вручну шарф…
–Так, про неї «складено» багато міфів. Інколи, на жаль, навіть факти біографії перекручені. Вангелія Пандева Сурчева (за батьком) не народилася і не жила в Рупіте… Її мала батьківщина – містечко Струміца у Македонії (розгортає карту Болгарії – авт.).
От подивися, тут зійшлися три кордони – Греція, Македонія, Болгарія. А ось і Струміца. На болгарській стороні – місто Петрич, де вона жила вже після Другої світової. Коли, завдяки втручанню Тодора Живкова, тодішнього керівника Болгарії, Ванзі дозволили приймати хворих, це відбувалося в Рупіте, біля гарячих джерел.
Додам, отримала доволі непогану для того часу освіту: 6 років лікувалася і навчалася у спеціальній школі для сліпих у Земуні біля Белграду. Ванга грала на фортепіано, в’язала, готувала смачні страви… У школі вона зустріла перше кохання: Дімітр також там учився. Але її батько залишився вдівцем із чотирма дітьми і Ванга повернулася додому. Сліпа дівчина практично підняла їх усіх на ноги…
Пророчиця була дуже цікавою співрозмовницею, недаремно ж відомі особистості після першого візиту ставали її друзями, з якими вона потім спілкувалася роками.
–А звідки взалося прізвище Гуштерова?
– Це прізвище другого в її житті Дімітра, з яким Ванга взяла шлюб 1942-го. З ним вона оселилася у Петричі, але прожив чоловік недовго. Третього Дімітра Ванга всиновила.
– Навіть у відомій розповіді про те, як до неї прийшло ясновидіння, є неточність…
– Усе було – і смерч, і втрата зору через нього у 12 років… Але мало хто знає, що приблизно за рік до того Ванга вигадала собі гру, яка дуже сердила її батька: вона… зав’язувала очі і пересувалася навпомацки, ніби вчилася жити наосліп Може, ясновидіння тільки проявилося після смерчу?
Вангелія – благовісниця
– Як ти ставишся до пророцтв Ванги?
–Її повне ім’я Вангелія походить від грецького «благовісниця». А щодо змісту пророцтв… Люди зазвичай хочуть, щоби їм усе ретельно пояснили. Ми не вміємо дослухатися до пророцтв, тим паче, не варто якось довільно їх тлумачити. Багато що ми підганяємо під власні уявлення.
Натомість наголошу, що Ванга дуже багатьом допомогла. Причини наших хвороб вона вбачала у неправедному способі життя і неправильному ставленні до душі, тіла і довкілля…
Книжечку з її рецептами ще за життя ясновидиці зібрала племінниця Ванги, Красіміра Стоянова. Багато років записувала поради, які її леля давала хворим, і впорядкувала їх за назвами хвороб за абеткою. 1991-го року мені за допомоги Адріани Георгієвої та Юрія Москала, який теж лікувався у Ванги, вдалося видати ці рецепти українською у Чернівцях…
– Здається, я здогадуюсь, чого ми раптом заговорили про Вангу: 11 серпня – дата, коли вона пішла у Вічність… Багато хто каже: чого ж вона не допомогла собі?
– Ванга сама поставила собі діагноз: злоякісна пухлина… Можна тільки гадати, чому вона не лікувалася. Зауважимо, що їй було вже 84 роки. Може, втомилася від неспинного потоку відвідувачів, чужих бід і хвороб? Що б там не було, а до лікарів вона потрапила, вже тоді, коли почала втрачати свідомість…
– Стільки років минуло, а Ванга залишається знаковою фігурою: час від часу згадують її пророцтва …
– Про те, чому вона залишається з нами, найкраще сказала Красіміра Стоянова: «…Усі відомі ясновидці та пророки залишилися у міфах та легендах. А Ванга – наша сучасниця, її дива здійснювалися просто на наших очах. Вона з неймовірною точністю проникала у минуле, теперішнє й прийдешнє. Проникала у потаємні закапелки душ, лікувала болі тілесні й духовні… Поруч із нами жила людина, яка довгий час демонструвала нам свої феноменальні здібності…»
– І вона феноменально нам про себе нагадала…
– Нехай святиться пам’ять її.
Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»
