Твори Августи Кохановської  прикрашають найбагатші світові колекції  творів мистецтва

   

Творчість та життя Августи Кохановської – одна з цікавих сторінок історії українського мистецтва. На щастя, твори чернівецької мисткині збереглися і в музеях міста –  художньому, краєзнавчому та літературно-меморіальному О. Кобилянської. Її живописне та графічне мистецтво представлене чималою кількістю творів. Останніми роками спостерігається пожвавлення досліджень творчого шляху художниці. Проте ще чимало належить зробити не тільки для розуміння своєрідності її мистецького почерку, важливих обставин її життя, а й для виявлення місць перебування її численних творів та знайомства з ними.

 

Про чергові знахідки: Книжкові ілюстрації 1913 року

 

 

Августа Кохановська.

Обкладинка книги Івана Франка «Петрії й Довбущуки». Чернівці. 1913

 

Августа Кохановська.

Ілюстрація до повісті Івана Франка «Петрії й Довбущуки», стор. 225. Чернівці. 1913

 

 

  Августа Кохановська.

Ілюстрація до повісті Івана Франка «Петрії й Довбущуки», стор. 286. Чернівці. 1913

 

105 років тому, 1913 року, у Чернівцях відбулася знаменна й незабутня подія: місто відвідав уславлений український поет і прозаїк Іван Франко. У переповненому залі Народного дому він читав «Мойсея». Визнаного класика прийшла привітати й Ольга Кобилянська. Ймовірно, на цій зустрічі була присутня і Августа Кохановська, яка саме тоді закінчила роботу з оформлення книги Івана Франка «Петрії й Довбущуки». До видання увійшло 5 ілюстрацій, одну з них винесено на обкладинку. На титульному аркуші цієї рідкісної книги написано: «Петрії й Довбущуки. Чернївцї, 1913. Біблїотека для молодежи». Про ілюстрації читаємо: «Образок на стор. 33 зладив д. Курилас із Кракова, усї иньші п-на Кохановська з Чернівцїв».

Фольклорно-етнографічний лад повісті Івана Франка імпонував Августі Кохановській: глибоке сприйняття  «намальованих словами» пейзажів і людських характерів – яскрава особливість її таланту ілюстратора літературних творів. Саме про цю важливу спільність мистецтва слова та образотворчості міркував, зокрема, Ів. Франко в естетичному трактаті «Із секретів поетичної творчості»(1898 р.).

 

Чорне, сіре, біле – відтінки графічної виразності

Художниця досягала графічної виразності, надихаючись авторськими описами природи  та стихій. Скажімо, в ілюстрації до стор. 286 людина сприймається як частка краєвиду. Постать чоловіка в гуцульському одязі біліє на тлі густого лісу. Пейзаж розгорнутий по горизонталі, що підсилює враження безкрайнього простору: «Та скрізь було рівне поле. Ніде не було видно живої душі, бо жнива ще не зачали ся». А емоційна забарвленість утворена витриманими пропорціями білого й чорного. І, дослухаючись до Франкового слова, художниця градацією сірих тонів передала легкі порухи  поля: «Ні один листок не ворухнувся, лише сонце пражило з гори, а небо всміхалося ясно та погідно».

Натомість сцена з трьома постатями у густому буковому лісі, біля потоку, що тече поміж гір,  майстерно акцентована чіткими вертикалями (стор. 225). Ця ілюстрація, як і попередня,  причаровує грою чорного й білого: сліпучо-білих виблисків на воді, пухнастих хмар і білих сорочок гуцулів на глибокому сірому тлі дрімучого лісу. А весь пейзаж Кохановська пом’якшує сріблясто-сірими гірськими верхів’ями, передаючи життя «величавої, чарівно-гарної і дикої бескидської природи… в тій гористій околиці». Відтак ілюстративний ряд виразно збагачує та підсилює емоційний вплив літературного твору Івана Франка. Водночас художниця розкриває свою лірико-романтичну вдачу й власне піднесене сприйняття природи.

 

Розмаїття творчості панни Августи

Мисткиня активно займалася не лише книжковою графікою та живописом, а й розробляла дизайн плакатів і каталогів, брала активну участь у виставках. Яскрава обдарованість Августи Кохановської сприяла її популярності, яка зростала і в Чернівцях, і в Австрії. Її твори щорічно експонувалися на виставках,  було чимало охочих їх придбати. До прикладу можна навести повідомлення віденської газети Neue Freie Presse (1910, 18 жовтня) про те, що у Чернівцях твори Августи Кохановської «Непроглядний ліс» та «Колиба» куплені за 1000 крон для замку Кілмарнок (Kilmarnock) у Шотландії – маєтку великого землевласника, барона Говарда де Уолдена, – покровителя мистецтв, який володів багатою колекцією.

 

Перша світова війна перекроїла людські долі

Однак часи змінювалися…

У передвоєнний 1913 рік художниця мешкала разом з матір’ю, сестрою і братом на вулиці Новий світ (тепер вул. Шевченка). Та з хронології подальших подїї зрозуміло, що професійне мистецьке життя Августи Кохановської у Чернівцях вже  невдовзі залишиться в минулому…

Насувалися грізні події. Почалася Перша світова війна, з нею прийшло чимало людських страждань. Потрапив у полон брат її подруги Ольги Кобилянської Степан, який служив у австрійській армії. Брат Августи Віктор також був військовим. Він служив у австрійській кавалерії у званні оберлейтенанта, про що дізнаємося зі Списку військовослужбовців австрійської армії. Його теж спіткала тяжка доля полоненого. Прізвище Віктора Кохановського знаходимо у «Списку втрат та зниклих» періоду війни, згідно з яким він потрапив до російського полону і перебував у В’ятці. Далі Віктор Кохановський потрапив до табору Піщанка біля Чити. Серед документів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ) занотовані запити художниці про брата 1914, 1915 років до табору військовополоненних у Забайкаллі.

Відтак  Августа Кохановська робить спробу не залишатися осторонь подій і звертається з «клопотанням про дозвіл займатися малюванням на натурі у фронтовій зоні». Але відбір художників Воєнної прес-служби Австро-угорської монархії (KPQ) був дуже суворим. Особливо це стосувалося жінок: до групи з 346 воєнних художників їх потрапило лише шестеро. Не маємо підстав стверджувати, що Августа Кохановська отримала позитивну відповідь. До слова, чернівецький художник Оскар Ласке був воєнним художником у той час.

Війна принесла розореному війною краю багато горя. Подальші події розгорталися стрімко. Восени 1918 року Північну Буковину захопила королівська Румунія, а 1919 року Буковина була де-юре приєднана до Румунії. Розпочинався новий відтинок історії. Для багатьох чернівчан  це були тяжкі випробування. Багато родин залишили Чернівці. Одним з яскравих прикладів є рішення професора чернівецького університету Карла Вольфа виїхати до австрійської столиці після того, як він зрозумів, що  «німецький характер університету не міг бути врятований». Подібних випадків було того часу чимало.

 

Августа Кохановська  поза Чернівцями

Ім’я відомої малярки вже майже не згадувалося у чернівецькій пресі, а відтак і зовсім зникло. Про її участь у виставці 1919 року дізнаємося з каталогу, де наведені назви творів художниці: «Інтер’єр церкви в Мігученах», «Весна», «Портрет», «Румуський селянин».

У подальшому свої роботи мисткиня експонує в Австрії. Щорічна участь мисткині у столичних виставках у палаці Шварценберга простежується за хроніками мистецьких показів від  початку 1923 до 1926 року (детальніше про це – у газеті «Версії» №39 від 27.09.2018). Товариство їй склали чернівецькі художниці Емма Мікуліч-Зелінка та Гедда Вольф-Зелінка, які також виїхали з рідного міста.

Починався останній, віденський,  період творчості Августи Кохановської.

 

«Порятунок» –  твір останнього року життя мисткині

Августа Кохановська.

Порятунок. 1927 рік. Пастель

 

До виїзду з Чернівців фольклорна тема та жанрові композиції Августи Кохановської були значною частиною її творчості. Хоча популярність їй принесли портрети, ілюстрації,  буковинські пейзажі. Зазначимо, що  художниця часто зверталася і до філософських, етичних тем, як і до теми духовності. Ще  1912 року на виставці у Чернівцях експонувалися «Раутенделайн» (дівчина-ельф), «Ангел» і «Заратустра», які критика відзначала як «інтуітивні» (Czernowitzer Allgemeine Zeitung, 7 липня 1912).  Можемо припустити, що у цих емоційних творах художниця міркувала над вічними проблемами добра й зла, прагнула пізнати себе, наблизитися до розуміння сенсу життя та сутності людини.

Через 10 років, вже у віденський період, Августу Кохановську і далі хвилювали такі теми. Насамперед пригадаймо відомий нам психологічний портрет Ольги Кобилянської 1926 року. А згадані у попередніх публікаціях твори «Свята Цецилія», «Смуток», «Танець довкола золотого тельця», «Шлях чесноти» оглядачі виставок супроводжували такими характеристиками, як «композиція містичного характеру», «художня  алегорія», «картина, яка демонструє художню винахідливість і багату уяву автора…» тощо.

 

Нові знахідки та встановлення місця мешкання Кохановської в останні роки життя

Трудність в тому, що ми не маємо можливості познайомитися з цими творами, щоби скласти уявлення про них. Аж нарешті вдалося побачити репродукцію одної з робіт Августи Кохановської 1927 року. Навесні нинішнього року з’явилося повідомлення про виставлену на продаж на аукціоні «Dorotheum» її композицію. Йдеться про пастель «Порятунок». Це перший і на сьогодні єдиний алегоричний твір, знайомство з яким стало можливим – і який датується останнім роком життя Августи Кохановської.

Інтерпретація його змісту пропонується в кількох припущеннях. Увагу привертають три фігури на першому плані: чоловіка в темному одязі, який сидить у кріслі й спілкується з жорстоким й хитрим дияволом з крилами кажана. Поруч – постать, можливо, того ж диявола, який умів перетворюватися на ангела світла, або ж це його демон-слуга.  Та ймовірно також, що це добрий ангел із ключем від смерті, який має силу знищити диявола. Дія розгортається на тлі шабашу грішників, які прямують до пекла. Однією з версій може бути й угода грішника з дияволом задля звільнення від рабства гріха. Адже відомо, що Спокута як богословська концепція викупу, є частиною Порятунку, що й означає позбавлення від гріха.

Знайомство з твором «Порятунок» є значною подією на шляху до розуміння небуденної особистості художниці та її творчості. Адже ця композиція красномовно зазначає духовно-моральні цінності мисткині.

Августа Кохановська залишалася вірною і улюбленому пейзажному жанру, зокрема міському пейзажу. Одним з міських краєвидів, створених нею у Відні, був етюд «Йозефплац», експонований на літньому показі 1926 року (Oesterreichsche Wehrzeitung, 11 Juni 1926). Прикметно, що площа  Йозефа розташована за парком неподалік від Теобальдгассе, 11, віденського помешкання художниці від 1924 року, про що дізнаємося з адресних книг австрійської столиці.

Та з поїздки до Польщі вона не повернулася до Відня. Бо у Торуні  захворіла і 7 грудня 1927 року померла, не доживши півроку до 60-ти.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *