Трохи сонця осіннього дня

Персональна виставка члена Чернівецького відділення НСХУ Григория ВАСЯГІНА (1928-2005) з нагоди 80-річчя художника у Виставковому центрі «Вернісаж» відкрилася саме тієї пори, як мріяв за життя художник: холодної осені, аби відвідувачі могли зайти і… зігрітися.

Колектив Художньго фонду під час Першотравневої демонстріції. Г. Васягін – другий справа
Колектив Художньго фонду під час Першотравневої демонстріції. Г. Васягін – другий справа

З тими, хто відвідав у день відкриття цю виставку, так і сталося. Багато сонця, чисті барви краєвидів, обличчя сучасників. А ще пам’ять – друзів, колег, усіх, хто знав Григорія Васильовича. А ще – тепло меценатської опіки чернівецького лікаря Валерія ЧЕНЧИКА, стараннями якого зібрана представлена колекція і який доглядав хворого, прикутого до ліжка художника останні роки життя.
…Григорій Васягін приїхав на Буковину ще досить молодою людиною. 1955-1956-го Чернівецька організація художників – тоді вона ще називалася Товариством – поповнилася цілою групою талановитих особистостей, випускників Харківського та Львівського художніх інститутів. Нині ці імена – у скарбниці живописної Буковини: Іван Холоменюк, Микола Смолін, Володимир Санжаров, Григорій Васягін, Марат Казарбін… Молоді й завзяті, вони ладні були світ перевернути своїми пензлями. І всі вони так чи інакше потрапили під магію Буковинського краю. Великими групами їздили на етюди, писали карпатські пейзажі і безліч облич…
Григорій Васягін склався як художник-реаліст і обстоював ці позиції не лише в картинах. Авторка цих нотаток добре пам’ятає, наприклад, як далекого вже 1976-го на відкритті виставки до 50-річчя Елаїди Нейман Григорій Васильович виступив «упоперек» схвальних промов, заявивши, що таких гір, як на пейзажах іменинниці, не буває! І цілком професійно обгрунтував цю думку!
Художник писав досить багато так званих промислових пейзажів. Така була установка: художники їздили на шахти чи заводи, на цілину… Мабуть, читач бачив на картинах тієї пори важку міць передової промисловості. Так от, промислові пейзажі Григорія Васягіна не тиснуть, не справляють гнітючого враження… Мабуть, тому, що в них так само присутнє сонце.
Повторюся, Васягін був реалістом – а його заганяли у межі «соціалістичного реалізму». Пристосовуватися чи примирюватися він не вмів чи не хотів – уже не дізнатися. От і пірнав у примарний світ алкоголю, псував життя собі й близьким. Не без допомоги друзів-художників на якийсь час виринав на поверхню, брав себе в руки. Чимось нагадує Григорій Васильович героїв Василя Шукшина – та, зрештою, й самого Василя Макаровича…
Історія вже почала розставляти свої крапки: може, якась справедливість є в тому, що портрети передовиків та Героїв Соцпраці підписані «Портрет невідомого»…
55 картин, представлених на виставці – лише мала краплина того, шо розійшлося «поміж людьми». Хто підрахує, скільки сільських клубів прикрашають нині картини Васягіна?
Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії», фото з архіву автора

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *