Театр починається з вішалки і… ніколи не закінчується

«Глядачів, які відвідують усі прем’єри, а у вихідні відпочивають родинами саме за переглядом вистави, знаю в обличчя», – каже працівниця театру. А гардеробниця додає, що одразу визначає, чому людина прийшла до театру. Отож, Буковина відзначила Міжнародний день театру. А як виглядаємо у театрі ми, глядачі?…

Інший ракурс

Неля Бахтіярова 15 років поспіль з доброзичливою посмішкою на вході до Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської зустрічає буковинського глядача.

– Ви, напевне, найкраще знаєте буковинського глядача. Як вважаєте, не втратили люди інтерес до театру?

– Ні, театр завжди актуальний, і це не залежить від часу. А нині людям стає забагато телевізорів та комп’ютерів і вони повертаються до справжнього – до театру. Глядачів, які відвідують усі прем’єри, а у вихідні відпочивають родинами саме за переглядом театральної вистави, я знаю в обличчя.

Гардеробниця Олена Никифорова, посміхаючись, говорить, що нікого не здивує, коли скаже, що театр починається з вішалки. І за роки роботи в святая-святих цього храму мистецтв, беручи в людини пальто, з першого погляду може визначити, чи людина прийшла до театру тому, що справді любить його…

Актриса театру, заслужена артистка України Лариса Попенко зіграла майже півсотні ролей в театрі і переконана, що театр буде жити вічно. Бо, як би там не було, але незважаючи ані на скрутні часи, ані на брак часу в людей, ані на надмірну заклопотаність, мистецтво та оплески глядача в храмі Мельпомени залишаться назавжди.

Справжнє існує. Воно – в театрі

Без душі справжнього не створиш переконаний директор театру, заслужений працівник культури України Юрій Марчак. І це направду так. Бо ані натхненної думки, ані гарної постановки не було б, якби кожен, хто дотичний до життя театру, не вкладав у нього частинку власної душі.

Давній театр буде як нова копійка

Столітня споруда потребує оновлення, щоби й для наступних поколінь була символом уже їхніх Чернівців, їхньої Буковини. Торік відремонтували за кошт держбюджету дренажну систему. Найближчим часом планують оновити центральну завісу: спеціальну тканину, яка не горить, уже замовили в Німеччині, домовилися з фахівцями, які один до одного відтворять на ній давню геральдику.

– Тканина не вічна, – каже директор театру. – Тому наша завіса сьогодні виглядає ніби припала пилюкою, а насправді вона просто вигоріла.

На поточний рік заплановано заміну віконних рам, облаштування індивідуальної котельні, протипожежної безпеки, ремонту системи тепломережі та водопостачання. Колектив драмтеатру має надію, що у глядацькій залі нарешті буде нова світлова апаратура, якої чекають вже впродовж багатьох років. Заміна світла дасть можливість збільшити ефект сценічного простору, який використовується у виставах і є неодмінним атрибутом будь-якої постановки.

1 response on Театр починається з вішалки і… ніколи не закінчується

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *