Не все смішне є комедією. «Золоті оплески»: день перший

Завжди приємно хвалити гідних цієї похвали. Вистава, показана першого дня XIV фестивалю «Золоті оплески Буковини», розчарувала.  Якби лиш мене – просто не писала би про це. Багато хто з чернівчан пішли на виставу Черкаського академічного обласного музично-драматичного театру імені Т. Шевченка, практично нічого не знаючи про цей театр, бо вони уперше взяли участь у «Золотих оплесках».

Привабило перш за все ім’я автора п’єси, нашого земляка – а чернівчан колишніх не буває! – Анатолія Крима. Особисто я йшла на виставу ще й за українською мовою, адже саме Черкащина й Полтавщина – колиска літературної мови українців. Режисер-постановник, заслужена артистка України  Людмила Колосович сама здійснила переклад. Переклад грамотний, цілком адекватний, за винятком… імен персонажів. Чи то на Черкащині користуються нині саме російськими варіантами імен, чи то перекладачка не наважилася аж настільки «українізувати» Крима…

Далі пішло важче. Історія удови, яка зважилася «пошукати щастя» спершу у ворожки, пробачте, в екстрасенса, а далі на цвинтарі – маючи на увазі можливе знайомство з удівцем, – теж не шокує, адже кожна людина, в будь-якому віці, має права на свій пошук щастя.

І щастя прийшло, навіть у двох примірниках. І таке буває. І розповідати про все це учасники вистави намагалися смішно. Та оглядалася на обличчя своїх знайомих і бачила на них вираз нудьги… Це почуття мої друзі та колеги так і винесли з залу, обговорювали вже на вулиці – на канапу ж цього року не запрошують. І першу половину неділі телефон у мене не замовкав: розчарованих таки було… Навіть прозора алюзія з фільмом «Красунечка» з Річардом Гіром і Джулією Робертс, висловлена сукнею в горошок, ситуацію не рятує. Ну не зрозуміло мені, чого ці чоловіки ламають списа за цю героїню… Навпаки, саме отут стало смішно. Не комедійно.

Мені заперечать, що зал сміявся… А я згадую вже давнє інтерв’ю з багаторічною членкинею журі «Золотих оплесків», театрознавицею – яка знає про український і світовий театр усе! – Галиною Канарською. Вона сказала тоді ключову для мене фразу: «На жаль, не тільки театр виховує глядача, але й глядач виховує театр…»,  маючи на увазі, що в гонитві за успіхом театр доволі часто дозволяє собі й сірість, приправлену відвертою брутальністю…

От і складалося враження, що акторам і самим нудно показувати оце все… Відпочити від щодення глядачеві, може, й вдалося. Але насолодитися мистецтвом комедії – аж ніяк. Одна з моїх подруг сформулювала це таким чином: «Театр уже зовсім інший!».

І завершальні оплески стоячи цього разу говорять лише про ввічливість чернівецького глядача і бажання подякувати за приїзд, за виступ.

«Золоті оплески Буковини» лунатимуть ще 11 днів.

Лариса ХОМИЧ, театральний оглядач газети «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *