Маланку, як музику Моцарта чи удар блискавки, словами не змалюєш

Вже стало гарною традицією, що в зимові свята невеличке містечко Вашківці над річкою Черемош привертає своєю увагою шанувальників народних традицій. На Маланку з усієї України та зарубіжжя з’їжджаються люди, щоб, як кажуть, самим побачити та другим розповісти.

Все тече, все змінюється…

Варто сказати, що Маланка у містечку Вашківці на сьогодні вже не така, якою вона була у давні часи, і навіть не така, як у недалеких дев’яностих. Хоча, з іншого боку, все міняється та змінюється у цьому шаленому світі.

Сьогодні, мабуть, мало хто повірить, що римська великомучениця Меланія, яку канонічно вшановують 13 січня, має щось спільне із карнавалом перевдягнених до непізнаванності, трохи хуліганської поведінки чоловіків, які до того ж з почуттям виконаного обов’язку можуть рознести тобі півхати.

Поза тим, не одне століття українці продовжують вірити у силу і красу цього маскарадного дійства, вкладаючи в нього певний зміст та дотримуючись традицій.

У вечір перед «старим» Новим роком ледь не в кожній вашковецькій оселі чоловіки – від маленьких хлопчиків до статечних ґазд – перебираються у фантастичні маски та костюми: «дідів«, «баб», «циганів», «ведмедів» та інших казкових і невигаданих істот. І в такому чудернацькому вбранні переберія ходить від оселі до оселі, віншуючи господарів і відганяючи та задурюючи всіляких злих духів та відьом, таких наївних і довірливих, як на наш прагматичний час. Горе роззявам, які потраплять цієї ночі до рук переберії: якщо вас лише відлупцюють віником і обіллють водою, вважайте, ви відбулися дрібничкою…

З трьох сторін на Василя

А наступного дня, на Василя, уся галаслива переберія із дзвіночками, батогами, пукавками, петардами на фірах, коровах, «мерседесах» сходиться з трьох вашковецьких кутів, Гнатишиного, Затеплишного і Горішнього, на Хрестовій дорозі. Тут «ведмеді» міряються силами, «діди» братаються з «циганами», «баби» шугають малоліток, а «козаки» сюрчанням свистків намагаються надати всьому тому рейваху якийсь лад…

Ветерани переберії стверджують, що так проходило це свято в містечку споконвіку. Гурти перебраних змагалися у створенні казкових образів, аби справити на гостей та сусідів враження.

З обiду ж усi мешканцi, вiд малого до старого, сходяться до центру села на двобої Ведмедiв. Видовище незабутнє i вражає архаїчнiстю. За мить нiби переносишся на тисячi рокiв назад, коли мисливцi перед виходом за здобиччю справляли свiй магiчний ритуал. «Чорти» батогами розганяють зсередини майдану глядачiв, утворюють коло i випускають туди двох Ведмедiв iз рiзних ватаг. Тi, пiдiгрiтi криками, починають боротися. Жоднi хитрощi не проходять:перемагає дужчий i спритнiший.

Бук-шандар від цісаря

Колись у Вашківі (як звалося тоді містечко) був чи не єдиний на всю Буковину костюм «бук-шандаря» – своєрідне віддзеркалення історії самих буковинців.

Служив у почесній варті цісаря Франца Йосифа вашківчанин на прізвище Курик. Хлопець вдався ростом нівроку, під два метри, менших бо і не брали на таку службу.

Відслуживши, привіз додому розкішну парадну форму – шапку з «павою», «полети», себто еполети, гарний шкіряний ремінь. До цісарських цяцьок підібрали народну нош – так і виник костюм «бук-шандаря». Кажуть, ту «паву» з «полетами» успадкувало ще й нинішнє покоління «бук-шандарів».

Костюм «козакові» чи «вуланові» обшивала тороками його дівчина, і по цьому Вашківці судили, чи з неї вміла рукодільниця. За Австрії «козаки» підперезувалися поясом синьо-жовтої барви з написом «Січ у Вашківцях». Носити національні барви заборонила румунська влада, тож хлопцям пов’язували поверх такого пояса традиційну народну крайку.

«Тулубом» Ведмедю слугував кожух навиворіт, «лапами» – рукави від старого кожуха, ъх перев’язували плетеною з соломи кіскою. Маску на голову виготовляли з морди кабана чи теляти. «Ведмідь» підперізувався ланцюгом, який стягували якомога щільніше, щоби під час боротьби з іншим «Ведмедем» суперник не зміг просунути під ланцюг руку й кинути на землю. Інколи можна зустрiти Ведмедiв у справжнiх звiриних шкурах i з такими ж справжнiми головами.

У Вашківцях віддавна існує й таке унікальне ремесло як виготовлення масок. Старожили із захопленням згадують чудові маски роботи народного майстра Георгія Гараса, з пошаною називають Володимира Мігована й Володимира Леонтюка.

Костюми та маски повинні невпізнаванно змiнювати зовнiшнiсть. Голос теж треба викривляти, щоб не впiзнавали. Бо коли вгадають когось, той мусить негайно припинити забаву.

Кожен гурт перебраних мав власний провід, до якого входили «Козак», «Вулан», себто улан, «Бук-шандарь» і, власне, сама Маланка – перебраний на молодицю парубок. Із-поміж них обирався найстарший – калфа (від східного каліф – правитель), який водив переберію за певним маршрутом.

На заколядовані гроші калфа організовував після свят забаву, коли, як казали, «п’ють коляду». У переберії міг брати участь будь-хто охочий, незалежно від віку, а от до проводу допускалися лише парубки «після війська».

Та, що поза конкуренцією

За твердженням фольклористiв, найцiкавiша Маланка у буковинському мiстечку Вашкiвцi. Але вже давно став легендарним староноворічний карнавал у галицькому селі Горошовому, що на Тернопiллi.

На нього, як i на вашкiвський, з’їжджаються гостi навiть iз-за кордону. Проте двома визнаними центрами географiя свята не обмежується.

Наприклад, у Горбiвцях, пiд румунським кордоном, зберiгся унiкальний старовинний звичай ходiння по хатах iз «Кониками». Двоє хлопцiв, убраних у костюми коней, разом iз вояками, Маланкою та ватагою музик ходять у переддень свята вiтати господарiв, а як зустрінуть незамiжню дiвчину, танцюють iз нею, аж доки та не вiдкупиться солодощами та грiшми.

Найдужче запам’яталася Маланка в селах на Глибоччині. Такого дива нiколи й нiде не бачив! Фантастичне дiйство тривало кiлька дiб i швидше нагадувало сон, нiж реальнiсть. Стiльки химер i витiвникiв я в життi не зустрiчав водночас i в одному мiсцi. Не без того, звичайно, щоби «Чорти» запалене колесо дорогою котили, дiвку господареву лiзли цiлувати чи посуд перевертати. Але це все – жартома.

Iз часом маски i персонажi оновлюються, i тут даються взнаки злободенні проблеми та моднi вiяння. Часто поруч iз «Чортом» можна побачити вiдомого полiтичного лiдера чи героїню телесерiалу. Не кажу вже про американських полiцейських, бетменiв та iнших «народних улюбленцiв». Проте однакових персонажiв немає навiть у селах по сусiдству. В кожному маланкують по-своєму.

Вашківська Маланка — це унікальне явище в Україні. І нічого з цією переберією не могли зробити ні татари, ні турки, ні австріяки, ні румуни, ні більшовики. Усі влади забороняли Маланку, а вона таки була. Карали тих, хто переодягався, а вони все ж таки перебиралися. Маланка вижила. Вона перемогла всіх загарбників і залишилася навіки у Вашківцях. Бо тут її корінь, тут її земля, тут її народ і тут її душа.

Сміхом, гострим словом, сарказмом і народною сатирою знищувала переберія поневолювачів землі української. Проти такої зброї не могли встояти імперії. Вони розбивалися об Вашківську Маланку, як морські хвилі об камінь, і зникали.

Що тут скажеш… Розповiдати про вашківську Маланку все одно, що змальовувати словами музику Моцарта чи удар блискавки. Це треба побачити на власні очі.

Степан КАРАЧКО, краєзнавець, член спілки архівістів України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *