Лариса ВАНДЮК знає таємниці чернівецьких будівель

Лариса ВАНДЮК
Лариса ВАНДЮК
Дворик на вул. Кобилянської роки зіпсували...
Дворик на вул. Кобилянської роки зіпсували...
а Лариса Федорівна відновила
а Лариса Федорівна відновила

Вона не може байдуже пройти повз будівлю, її бентежить минуле й сучасне старих фасадів. Поринаючи в історію, вона живе кожною деталькою архітектури міста. Лариса ВАНДЮК – архітектор, викладач ЧНУ – ділиться з нами таємницями Чернівців.

Довідка «Версій»
Родом з Дніпропетровська. Навчалася в нинішній Придніпровській академії. У Чернівцях від 1987 року. Реставрувала дворики на вул. Кобилянської та інші історичні будівлі Чернівців. Реконструювала сквер на розі вул. Головної та Боженка.

– Чому обрали архітектуру?

– Любов до мистецтва передалася від рідних. Дідусь був скульптором, тато викладав креслення, мама – малювання у школі. У мене вдома завжди були книжки про мистецтво. До того ж я й сама змалечку любила малювати. Важливу роль відіграв мій дядько Іван, київський архітектор. Його ж викладачем був видатний зодчий Вербицький (він спроектував вокзал та нацбанк у Києві).

Дядько був репресований: 20 років – від 1936 по 1956 рік – провів у таборах. А коли повернувся, поблагословив мене на навчання архітектурі. Чула від нього багато розповідей про Київ, Києво-Могилянську академію: розповідав тоді багато такого, про що мовчала та приховувала від людей влада. Ніколи не шкодувала, що вибрала саме цей фах. Завжди цікавилася історією, шукала її витоки.

Шукала вихід до річки

– Що відчули, коли приїхали до Чернівців?

– Мене приємно здивувала і вразила краса міста. Адже на той час я вже об’їздила Прибалтику, Київ, Львів, Одесу, Севастополь, Петербург. Тож уявлення про старовину вже мала. У ті часи чомусь ніхто не акцентував уваги на красі та величі Чернівців, тому я мало що знала про це місто. Перший час, перебуваючи тут, шукала вулиці, які повинні виходити до річки. Адже я родом з берегів Дніпра, тому психологічно була налаштована, що має існувати вихід до акваторії.

У середині 80-х років в Чернівцях було лише 12 архітектурних пам’яток. По області їх налічувалося біля 40. Нині на Буковині майже 500 пам’яток.

Історичні фасади вважали пережитками

– Коли мені було 25-26 років, я домоглася доступу до архівів у Дніпропетровську: шукала матеріали про старі будинки. Ніколи на забуду видання Яворницького, Грушевського та іншої тоді забороненої літератури, які там побачила. Після архівних розвідок усім друзям розповідала про старі будівлі. У нас розкривалися очі. Боляче було, коли фасад історичної будівлі просто стесувався. Бо це вважалось пережитком минувшини…

Неправильний будинок

– У чернівецьких будівель є свої секрети?

– Часто проходжу повз будинок поблизу Турецької площі, на розі вул. Головної та зупинки Боженка. Завжди мені у цій будівлі чогось бракувало. Здавалося, що він якийсь неправильний: не могла зрозуміти, чому він одноповерховий. Пізніше довелося його досліджувати. І я дізналася, що ця будівля колись була-таки двоповерховою. 1917 року в будинок влучила бомба і він загорівся. Другий поверх сильно понівечило і його довелося знести.

Мені довелося багато попрацювати, відновлюючи її первинний вигляд. Тепер цю будівлю можна побачити в «усій її красі», якою вона була до пожежі.

У Турецькій купальні – понад 60 років…

– Ви відновлювали Площу Турецької Криниці. Як це відбувалося?

– Коли я за це взялася, Площа Турецької Криниці була в дуже занедбаному стані. Тому почала з архівів. Потрібно було вникнути в історію: дізнатися про всі процеси, що відбувалися століттями. До того ж, з історичної точки зору, площа ніколи не була кінцево сформованою. Я дізналася, що на місці сучасної аркади та фонтану був пагорб, на якому стояла церква. Протягом 300 років там відбувалися Водохрещі. Нині ця церква перенесена на Калічанку.

До речі, будівля турецької лазні – це не той будинок, де розташована сучасна лазня. Насправді, турецька лазня – будинок, що поруч. Це одна з найстаріших мурованих будівель Чернівців (кінець 18 ст.). Товщина її стін майже 1,5 метри. Врізаний рельєф, старовинна керамічна плитка, кам’яні криволінійні сходи…

Усередині будинку – маленькі камери з довгими коридорами. Колись це були купальні. В 40-х роках ХХ століття там влаштували гуртожиток. І понині там живуть люди. Я знаю одну жінку, яка живе в тій комірчині від 1947 року. Це лише 8 кв. м!

На площі унікальне поєднання джерел. А Турецька криниця перебуває нині під землею. Діаметр її – 4 метри. Мене зацікавили величезні плити радянського часу, було незрозуміло, чого вони там лежать. Я відчувала, що це неспроста. Коли їх підняли – виявилось, що там резервуари з водою. Вулиця Турецька, яка проходить під мостом, колись була руслом ріки. Відновлення Турецької площі тривало майже 3 роки.

– У Вас є улюблені будівлі?

– Це, наприклад, нинішнє приміщення Художнього музею та будинок на розі вулиць Лесі Українки та Сіді Таль. Там мене вабить облицювальна цегла та гостроверха покрівля, нагадує стиль українського модерну.

Місто – живий організм

– Як могли опинитися поруч такі різні театр, торгова палата (медуніверситет) та будинок Офіцерів на Театральній площі?

– Колись на місці Будинку офіцерів стояли одноповерхівки австрійського часу, але румуни їх знесли і поставили будівлю модного на той час функціонального стилю. Колишній Румунський дім датується 1938-1939 роками. Нині – це пам’ятка архітектури. Не раз я чула пропозицію про знесення цієї будівлі. Але місто – це живий організм. Воно не може бути музеєм. Так само як ми не можемо ходити у старовинних сукнях або їздити в екіпажах. Кожній епосі притаманний свій стиль.

Нинішні студенти прагнуть осучаснити місто. Наразі працюю над науковою роботою про поєднання історичного та сучасного середовища. Вважаю, що архітектор повинен бути сучасним, але гармонійно, делікатно та коректно поєднувати сучасне з історичним різними способами. Наприклад, є такий прийом як скляна вставка. Скляний фасад віддзеркалює історичні будівлі. А от повторювати, копіювати деталі якоїсь будівлі вважається поганим смаком.

– Які проблеми Вас найбільше хвилюють як архітектора?

– Буквально на очах зникає багато цінного. Наприклад, колись, майже в кожному під’їзді старих будівель були цікаво оформлені вітражі з кольорового скла, намальовані на стінах олійними фарбами картини, панно. Нині їх можна нарахувати кілька десятків – на вул. Челюскінців, Лесі Українки, О. Кобилянської, М. Заньковецької… Боюся, що й ці залишки багатства хтось зішкрябає, замалює.

Треба берегти старовину та не бути байдужим. Можливо, не варто ту фарбу осучаснювати, чи замальовувати якийсь напис або старовинний візерунок: раптом воно криє в собі якусь подію, загадку? Чернівчани повинні достойно проживати в такому місті.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

3 responses on Лариса ВАНДЮК знає таємниці чернівецьких будівель

  1. Дуже цікавий коментар. Зворушений такою любов’ю до свого міста, до своєї роботи.

  2. Так, хороша публікація. І пані Лариса правильно все підмічає.

  3. Тільки пані Лариса за цей час дуже змінилася, дуже! :'(
    І те, що відбувається в місті називається рейдерством – зараз захоплюється суспільний простір пл. Турецької криниці. Тут збудують церкву і залишать містян з носом!! Порушуються закони України, при чому самими депутатами, а всім чхати! ((

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *