Ігор БУРКУТ: Проект «Про українців і Україну» (частина 6)

Нашому поколінню випала велика честь закладати підвалини нової Української державності. Лягла на нас і величезна відповідальність за збереження того, що створено нашими предками, за творчий розвиток старовинних традицій, за побудову сучасної модернізованої держави. Виконання таких завдань вимагає значних зусиль не лише державних органів і громадських організацій, але й пересічних громадян. Та щоби збудувати щось путяще, треба мати певний план такого будівництва. А для цього зрозуміти всю складність завдань, які  стоять перед нами, і хоча би приблизно уявити той результат, якого прагнемо отримати. 

 

Ординське ярмо чи монгольсько-московський союз?

В історії Русі важливе місце посідає боротьба з нашестями кочових племен. Нашим далеким предкам доводилося захищати рідну землю то від печенігів, то від половців, то від інших прибульців із неозорих євразійських степів. Але найбільше Русь постраждала від монголо-татарського нашестя, яке поклало край існуванню єдиної держави на руських землях. Про нього написано дуже багато, та останнім часом під сумнів почали ставити і саме нашестя, і встановлене ним ординське ярмо, і навіть існування самих монголо-татар. Спробуємо ж розібратися в різних версіях неоднозначних подій минулого.

 

Хто такі «монголо-татари»? Їх вигадав російський учитель лише у 1825-му

Шкільні підручники з дитинства заклали нам в голови поняття «монголо-татари». Але в документах ХІІІ століття нічого такого не зустрічається. Уперше про «монголо-татар» написав російський вчитель історії Петро Миколайович Наумов 1825 року. До того йшлося про монголів або про татар, і фахівці вважали: племена монголів і татар постійно ворогували й воювали одні з одними. Врешті-решт перемогли монголи, а підкорених татар долучили до свого війська. Документи підтверджували, що значну частину монгольського війська складали саме воїни підкорених народів.

А монголи спромоглися створити армію, успішно протистояти якій не могло жодне військо тогочасного світу. Високодисципліноване, добре навчене, прекрасно загартоване, воно постійно удосконалювало свою тактику, переймало у підкорених народів найкращу зброю. Кінне військо було надзвичайно мобільним і нерідко з’являлося там, де противник його й не очікував. 

Монголам вдалося створити дуже ефективну розвідку, важливе місце в якій належало різноплемінним купцям. Ті збирали всебічні відомості про майбутню жертву монгольського нападу, з’ясовували найкращий маршрут для такого нападу, а заодно поширювали міфи про «непереможність монголів» –  як і правдиві свідчення про жахливу жорстокість монголів. Нерідко цього було достатньо, щоби паралізувати волю до опору цілих народів, що значно полегшувало завойовникам отримання перемоги над переляканим противником. А монгольське військо зростало за рахунок долучення до нього воїнів переможених народів, що дозволяло компенсувати втрати від бойових дій. Відтак «монголо-татарами» ставали люди різного етнічного походження. Наприклад, на Японські острови 1281 року були відправлені на корейських кораблях китайські та корейські воїни, якими командували монголи. Лише сильний тайфун потопив цей флот, чим врятував японців від монгольського ярма. Самі японці вважали, що їм допоміг «божественний вітер», що їхньою мовою називався «камікадзе». У Другій світовій війні японці цим словом називали своїх льотчиків-смертників, які мали потопити флот противника.

 

Ординське ярмо знищило Київ та підняло Москву

Уперше монгольську владу над підкореними народами назвав «варварським ярмом» польський історик XV ст. Ян Длугош. Цим виразом підкреслено: над більш цивілізованими народами свою владу встановили менш розвинуті. Кочовики захопили Китай – країну старовинної культури, розвинутого ремесла і землеробства. Вони встановили свою владу над Середньою Азією і Персією, які за рівнем розвитку значно перевищували монгольських пастухів. Врешті-решт монголи примусили визнати свою зверхність країни Кавказу, а також Руські князівства.

Монгольські хани об’єднали під своєю владою Китай і поклали початок династії Юань, що правила у 1279-1368 рр. Правителі-монголи перейшли на китайську мову, сприйняли китайську культуру. Тому в сучасному Китаї їх сприймають як своїх, і про «ярмо» там не йдеться. Та останнім часом і в Росії з’являється все більше таких, що заперечують «ординське ярмо» на землях Руських князівств. Вони вважають, що під владою монголів на Русі припинилися криваві міжусобиці князів, які раніше постійно ділили між собою владу. А церковні діячі підкреслюють, що саме за ординців на землях майбутньої Росії масово будувалися білокам’яні храми й засновувалися сотні монастирів.

Ще один аргумент: данина монголам була меншою, ніж руські князі раніше збирали для себе. От і робиться висновок про те, що не було ярма, а був взаємовигідний союз між монголами і… ким? Отут можна сказати точно – і Москвою! Адже Володимиро-Суздальське князівство відразу підкорилося монголам і його військо допомогло завойовникам розгромити як інші руські князівства, так і воїнів тих угро-фінських народів, які намагалися протистояти нашестю. Саме монголи на землях Володимиро-Суздальського створили Московське князівство і сприяли тому, що Москва замість Києва стала великокнязівською столицею.

А Київ хан Батий зруйнував, знищивши майже все його населення. Перед штурмом міста монголи відправляли туди своїх послів, пропонуючи здаватися без бою, і за це гарантували збереження життя міського населення. Місто Володимир на сході руських земель здалося без бою, за що монголи зробили його своїм союзником. А кияни відмовилися капітулювати і вбили монгольських послів. З точки зору завойовників, вони вчинили страшний злочин і повинні були за нього бути покараними смертю. Тому попри те, що Батий був вражений красою Києва, він наказав місто знищити разом з його мешканцями. 6 грудня 1240 р. монголи увірвалися до Києва. Після цього колишній стольний град довго не міг відродитися, а коли відбудувався, статус руської столиці вже втратив.

Для земель, які нині входять до складу України, монгольське нашестя виявилося страшною бідою. Воно різко послабило Русь, створило умови для наступного поглинання руських земель жадібними сусідами. Хоча разом із предками сучасних білорусів і литовців наші предки спромоглися звільнися з-під влади Золотої Орди, все ж відновити власну державу їм не вдалося. Ординське ярмо загальмувало розвиток українських земель надовго. Натомість Москва отримала від Орди дуже багато, і саме ординська влада сприяла її піднесенню. А ординська знать значно поповнила правлячу верству Московії й заклала такі традиції державного управління, які дотепер позначаються на політиці Москви.

 

Міф про «порятунок Європи від монголо-татар»

Для російсько-радянських істориків створення міфів, що мали підносити значення Росії у світовій історії, завжди було пріоритетним завданням. Одним з таких був міф про те, що «росіяни врятували Європу від монголо-татарської навали». Мовляв, опір «русских людей» настільки послабив загарбників, що сил на захоплення Західної Європи у них уже не вистачило. Цією казкою вбивали відразу «двох зайців»: 1) вся Європа на віки віків мала бути вдячною росіянам за «порятунок від монгольської чуми»; 2) хронічна відсталість Росії від передових держав пояснювалася гальмівною дією «ординського ярма».

Правда, європейці російським казкам не повірили. Вони знали, що монгольські війська після завоювання Руських князівств рушили на захід й отримали ряд перемог на території Польщі, Угорщини, далі рушили на Відень та узбережжя Адріатичного моря. Але у 1242 р. Батий дізнався, що помер хан Угедей, і негайно повернувся до Монголії, щоб узяти участь у виборах нового хана. відтоді монгольські полчища у Західній Європі вже не з’являлися.

А розбити монголів у відкритому бою ще довгий час не могла жодна армія. Лише 3 вересня 1260 р. це вдалося мамлюкам – воїнам-рабам з тюрків, грузин, черкесів та інших народів, яких монголи продали до Єгипту. Битва відбулася біля Айн-Джалута, де за біблейським переказом Давид переміг Голіафа. Тодішній світ сприйняв цю перемогу над страшними загарбниками як «знак небес», і відтоді монголів вже не вважали «непереможними». Росіяни ж до цієї перемоги не мали жодного стосунку.

Ми розглянули лише кілька найбільш поширених міфів про сумну сторінку світової історії. Але й з цього видно, що російські міфотворці намагаються зобразити себе перед усім світом «рятівниками», яким усі мають безперервно дякувати й визнавати їх «вищими» за інші народи. А існують ще й українські фантазери, які стверджують, що монголів «найняла Візантія», щоб із їхньою допомогою знищити «справжню віру давніх українців», замінивши її на православ’я. Такі казки знаходяться поза межами раціонального, тож розглядати їх не варто. Нам би розібратися в тому, що вигадують люди, які ще не зовсім втратили зв’язок із реальністю.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *