Фрозина ТОМЮК: «Жити, любити, вчитися й залишати спадок»

  

Після Різдва та Йорданського Водохреща на гостини до Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського, де зібралися  чернівчани – шанувальники народного мистецтва, завітала гостя з Путильщини, співзасновниця мистецького фестивалю «Захарецький Гарчик», директорка Підзахаричівського навчально-виховного комплексу «Перлина Гуцульщини»  Фрозина Семенівна ТОМЮК. Вечір «Ходімо прикрашати цей світ» відбувся в рамках  авторського проекту «Творці культурних Чернівців» тележурналістки Жанни ОДИНСЬКОЇ.

Фрозина Семенівна народилася в невеличкому карпатському селі на мальовничих берегах річки Черемош. У школі вчилася в сусідніх  Розтоках: «Ще з дитинства бігала в бібліотеку,  – розповідає гостя , – набирала там гірку книг, несла їх, як гуцули носять дрова, гордо крокувала додому через все село. Коли поступила до Кам’янець- Подільського педінституту, днями просиджувала в науковій бібліотеці. З роками виробилася постійна  потреба читати, пізнавати світ. Донині люблю на уроках дітей  дивувати чимсь і навіть у грі  відкривати їм нові горизонти й  нові світи. Коли урок  пройшов на радість мені й дітям, я щаслива, бо вважаю, що найвища мудрість життя – це радість».

Нині Фрозина Семенівна переконана, що виховання високої духовності в молодих людях  і формування нового освітнього середовища в новій українській школі  неможливе без вивчення історії і звичаїв своїх предків. З її легкої руки історика на Путильщині знайдені й досліджені документи часів Першої світової війни та  відкрито цілу низку родинних шкіл мистецтв.

Рукотворні вироби гуцулів – це своєрідна  етнографічна база їхньої субкультури, неповторної родинної спадщини, яку  відтворюють та зберігають ці родинні школи. Фрозина Семенівна може із захватом розповідати про них годинами.

Мистецькі твори цих майстрів активно експонуються в музеях етнографії та краєзнавства Гуцульщини. Найвідоміші з них – мистецькі роботи майстрині-художниці зі світовим ім’ям Ксенії Колотило, «Скарби роду Кознюків», «Вишиване царство Варвари Татарин». На карті рукотворної мистецької спадщини можна знайти й карпатське село Хорови, і Великий Рожин на Косівщині, і Путилу з Вижницею, хутори Малинецький, Смугар, Затінь, де працюють відомі  родинні школи мистецтв Дмитрюків, Фалафівок, Васильчуків. Славиться в окрузі мистецька школа писанкарства Кушнірів на хуторі Золотний. Подібне є й у Розтоках, Косові, Кутах, Тюдові, Підзахаричах.

Родинні школи мистецтв, – каже Фрозина Томюк, – це  вічна, як саме життя, колиска рукотворних див – різьблених,  витканих, вишитих, виліплених, виписаних, створених народними майстрами, які передають нам часточку Божої краси, осмисленої й втіленої у сорочках, рушниках, тарелях і скриньках, топірцях і рахвах, кептарях і сардаках, запасках і крайках, чересах і герданах, писанках і килимах…  

Багато років центром, де могли демонструвати свою майстерність буковинські гуцули, був фольклорно-етнографічний гуцульський фестиваль-ярмарок «Захарецький Гарчик» у Підзахаричах. Гості фестивалю мали змогу не лише помилуватися тут готовими виробами, а й взяти безпосередню участь у майстер-класах відомих народних майстрів писанкарства, бондарства, гаптування, вишивки. Співочі гуцульські родини запрошували присутніх до пісенного кола, частували гуцульськими стравами, напоями, давали спробувати знаменитої гуслянки, розважали гуморесками й катанням на конях. У світ, зітканий з гірської краси, чарівної казки та  романтичних легенд навідувалися шанувальники народного мистецтва не лише з Буковини, а й з інших областей, Києва та  Румунії. Нерідко учасниками свята ставали команди з молодіжного фестивалю екстремального спорту з різних міст України. Вони знайомилися із селом, що зберегло своє автентичне обличчя, людьми, які свято дотримуютьтся  традицій  предків. А побачити є що, бо у Підзахаричах існують  кілька тематичних музеїв народних ремесел.  

На особливу увагу заслуговує приватний музей Марка Томюка, де зібрані мистецькі вироби родин Кознюків, Томюків, Холеванів і вихованців Марка Миколайовича Томюка. Адже він працює у місцевій школі вчителем трудового навчання, є співзасновником відомого «Захарецького Гарчика», упорядником родинного музею «Скарби роду Кознюків». Сьогодні пан Марко керує науково-дослідними творчими проектами з трудового навчання, веде майстер-клас «Декоративно-ужиткове мистецтво». Його вихованці неодноразово отримували призові місця на Всеукраїнських олімпіадах з трудового навчання, а  починаючи з 2008 року, посідають перші місця на районних, обласних, республіканських і навіть міжнародних виставках. До прикладу, 2012-го на  Всеукраїнському конкурсі  «Український сувенір» стали переможцями учень 9 класу Максим Холеван, десятикласник Святослав Татарин. 2015-го перше місце на XXII Міжнародному гуцульському фестивалі в номінації «Художня обробка дерева». І цей перелік можна продовжувати…

У Фрозини Томюк надзвичайно багато симпатиків: її однодумцями виступають і журналісти відомих в краї газет, і телевізійники, і  народні депутати, і  навіть меценати. Серед останніх – уродженець Буковини, а нині  громадянин ФРН, громадський діяч, дипломований інженер-мостобудівельник  Осип Барецький, який підтримав музеї Підзахаричів, надіславши 8 тисяч доларів.

Фрозина Семенівна сьогодні – не лише успішний директор Підзахаричівського навчально-виховного комплексу «Перлина Гуцульщини», як педагог, вчитель історії та правознавства, вона відзначена преміями імені Данила Харов’юка, Юрія Федьковича, Омеляна Поповича. Стипендіатка Міжнародного фонду «Україна-3000», учасниця програми «Громадські зв’язки» (Лос-Анжелес, США, 2004). Але найголовніше – це жінка, яка дотримується власної філософії життя. Пані Фрозина переконана, що людина приходить у цей світ, щоби жити, любити, вчитися й залишати спадок. Жити – це фізична потреба в їжі, одязі, економічному благополуччі, здоров’ї, каже вона. Любити – потреба підтримувати стосунки з іншими людьми в суспільстві. Вчитися – інтелектуальна потреба нашого розуму в розвитку і радості. А залишити спадок – наша велика  духовна потреба відчувати зміст цього життя.

То нехай триметровий дерев’яний гарчик у Підзахаричах залишається символом вічного  духовного процвітання невеличкого гуцульського села, до чого докладає рук, розуму й серця Фрозина Семенівна Томюк.

Галина МУРМИЛЮК, співробітниця Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *