Директор чернівецької філармонії Петро КАЗИМИРЧУК: «Мені щастить у житті!»

Петро Іванович народився у глухому селі на Франківщині. В дитинстві палко мріяв стати… завклубом. Тоді Петро Казимирчук не повірив би, що замість омріяного клубу стане директором однієї з найкращих філармоній України!

– Чим «живе» наша філармонія сьогодні?

– Нині Чернівецька філармонія – одна з найпотужніших в Україні, а можливо, й найкраща. Я маю сміливіть таке говорити, бо знаю стан справ в інших філармоніях. У нас присутні всі музичні жанри: оркестр народної музики, ансамбль пісні і танцю, академічний симфонічний оркестр, камерний академічний хор… Переконаний, що жодної подібної філармонії в Україні немає.

– Заклад довгий час не функціонував…

– 2 роки у приміщенні філармонії тривав капітальний ремонт. Власне, через це ми не могли у серпні відсвяткувати 70-річчя. Відзначення ювілею перенесли на листопад. Це був фестиваль класичної музики «Буковинський листопад». Цьогоріч ми паралельно провели аж три заходи. Було приємно, що їх відвідали дуже поважні гості: заступник міністра культури України, делегація з Санкт-Петербурга, екс-міністр Толстоухов…

– Скільки концертів дають творчі колективи філармонії?

– Щороку ми проводимо в середньому 800 концертів. Зважаючи на те, що Буковина – найменша область України, це доволі велика цифра.

– У чому секрет такого успіху? Чому вам удається те, чого не можуть інші?

– Дуже пощастило, що кожна влада нам допомагає! Філармонія – це мистецький заклад, який не має бути заполітизованим. Яка б політична сила не прийшла до влади, з’являються люди, які люблять мистецтво і поважають наш заклад.

Донецьк, скажімо, славиться вугіллям, Дніпропетровськ – машинобудуванням, а Чернівці – мистецтвом. Не кожне місто може похвалитися філармонією, в стінах якої співали Карузо і Крушельницька, грали Рубінштейн і Ріхтер…

– Як нині з відвідуванням? Чи не порожні ваші зали?

– Відвідуваність філармонії середня – як в усій Україні. Але запевняю вас: це справа часу! Ми прагнемо відродити той високий рівень, для якого філармонія призначена. Це не розважальний заклад із шоу та спецефектами (на жаль, саме такого дозвілля прагне більшість молодих чернівчан). Найвище мистецтво – це класична музика.

– Очевидно, більшість аудиторії – люди старшого віку?

– Ми не можемо моніторити вік наших відвідувачів за проданими квитками. Але, якщо подивитися на публіку, молоді приходить чимало. Особливо тішить, коли чуємо схвальні відгуки. Нехай зі ста відвідувачів концерт сподобався десятьом: все одно в перспективі це наші потенційні слухачі..

– А квитки реалізуються за доступними цінами?

– Квиток до філармонії коштує надзвичайно дешево. Його вартість залежить від того, хто виступає в концерті… У середньому – до 50 гривень. Найдорожчі квитки тоді, коли приїжджають гастролери, адже їм треба проплатити гонорар, проїзд, готель, перебування в місті…

– Як часто до нас приїжджають гості з інших філармоній? Наші колективи теж гастролюють?

– На гастролі їздимо дуже рідко – немає фінансування. Ми влаштовуємо обмінні концерти між Івано-Франківською, Тернопільською та Хмельницькою філармоніями. Намагаємося відвідувати найближчі регіони, куди можна їздити без ночівлі. Витрати на транспорт і проживання надто великі, адже державних коштів на гастрольну діяльність не виділяється.

– Так було завжди?..

– Я почав працювати у філармонії 34 роки тому. Тоді гастролі відбувалися двічі на рік: всесоюзні та всеукраїнські. Державне фінансування було достатнім. Коли нам удавалося заощадити трохи коштів, їх повертали у філармонію.

– Чи існує вирішення цієї проблеми?

– А звідки гроші брати? Із цим нічого не вдієш. Добре, що хоч зарплату вчасно виплачують. Сподіваюсь, колись у майбутньому…

– А найважчі для філармонії часи?

– То був важкий для всієї країни час, коли ми переходили на купони. Тоді по 3-4 місяці не отримували зарплату. Першочергово артист повинен бути ситим і гарно вдягненим. А тоді соромно було зізнатися, що ти артист філармонії. А 1977-го, коли я щойно прийшов на роботу, фраза «Я – артист філармонії» звучала з особливим гонором.

– Сьогодні артисти ситі?

– Нині зарплати не розкішні. Але благо, що вони є вчасно. Жити можна…

– Чи не важко очолювати великий колектив творчих людей, адже кожен – особистість, із особливим характером і, як Ви кажете, гонором…

– Людина стороння може сказати: «Над чим тобі там працювати: ну співають підлеглі, танцюють»… Але насправді це робота із талановитими людьми, частина з яких має всеукраїнське і навіть ширше визнання… Коли хтось із них звертається до мене з тим чи іншим питанням, намагаюся кожного вислухати. І навіть якщо це буває дуже важко, хоча би частково вирішити їхні проблеми.
Насправді мені дуже пощастило з колективом. Я пишаюся своїми працівниками і тим мікро-кліматом, який панує в нашій філармонії.

– Який середній вік нинішнього артиста філармонії?

– 40 років. Насправді це болюче питання. Ми не ставимо за мету «омолоджувати» наш колектив. Коли людина віддала все життя цьому закладу і в її трудовій книжці є лише один запис, дуже важко йти на пенсію. Окрім мізерних грошей, ці люди зустрічаються з… відсутністю колективу і сцени, що дуже для них боляче. Буває, колишні артисти через це спиваються або хворіють. Тож я не бачу сенсу штучно омолоджувати колектив і залишати таких людей поза творчим процесом.

– Над чим працюєте нині?

– Цілі в нас амбітні: присвоєння нашій філармонії статусу Національної. Чомусь лише Київська філармонія має його. Чому не може бути інших національних? Я хочу, щоби здобуття такого статусу мало змагальний характер. За законом, в Україні може бути 3 національних філармонії, а є лише одна…

– Як відбувається процедура присвоєння філармонії статусу Національної?

– Це прерогатива Міністерства культури. Я думаю, таке рішення повинно прийматися з огляду на рівень філармонії. Дуже хочеться, щоби наше Міністерство оголосило конкурс на присвоєння статусу Національної ще одній з філармоній. І нехай кожна з претенденток покаже свій виступ у столиці. Чи нехай компетентна комісія приїде на місця і подивиться на стан закладів.

Часом складається враження, що все відбувається тільки на папері. Але на папері посереднє може здатися ідеальним і навпаки, ідеальне – посереднім. Живе сприйняття створює правдиві враження. Я хочу, щоби на нас дивилися і давали справедливу оцінку. Ми ж – гідні високого державного рівня!

Емма АНТОНЮК, «Версії»

1 response on Директор чернівецької філармонії Петро КАЗИМИРЧУК: «Мені щастить у житті!»

  1. , екс-міністр Толстоухов… це той що МАЙЖЕ Пушкін ?? Поставте пам”ятну табличку …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *