Автор «Пташиної проповіді» – родом з Чернівців

Виставка творів відомого чернівецького художника та архітектора Осара Ляске працювала до 12 травня  у галереї KOVACEK & ZETTER у Відні. Митець народився 1874 року в Чернівцях і тривалий час працював тут, завершивши 77 років свого земного буття 1951-го у Відні.

 

Афіша виставки приваблює репродукцією з картини Ляске «Пташина проповідь», написаної художником 1915 року. Це відтворення певного епізоду з майже легендарного життя одного з найбільш шанованих католицьких Святих, Франциска Ассизького (1181-1226), який для вірян постає як зразок смиренності, відмови від земних благ і шанування створеного Господом світу. Любов Святого поширювалася не лише на всіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, а й на звірів та птахів, які й собі любили Святого Франциска. У тваринах і птахах він також визнавав Боже творіння. Будучи тонкою поетичною натурою, Святий називав їх своїми братами й сестрами, розмовляв із ними й навіть проповідував їм, закликаючи любити й славити Бога.

Епізод Пташиної проповіді неодноразово відтворений у літературі, живописі, музиці. Для глядача картина Оскара Ляске цікава навіть не повторенням сюжету, а розмаїттям пташиного світу, зображеного на полотні, ось як про це розповідає Житіє Святого Франциска:

 «Коли він наблизився до Беваньї, він підійшов до місця, де зібралося багато різних птахів. Коли Святий побачив їх, він привітав їх, ніби вони розуміли його. Усі вони чекали на нього й повернулися до нього, Тож ті, що були на кущах, схилили голови, коли він наблизився до них. І він запросив їх послухати Слово Боже, сказавши: «Брати мої, пташки, ви повинні хвалити Свого Творця, який одягнув вас у пір’я і дав крила; він дав вам чисте повітря і управляє вами, і вам не доводиться турбуватися». Коли він сказав їм це й подібні речі, птахи зраділи, стали витягувати шию, розправляти крила, відкривати дзьоби й уважно дивилися на нього. Тоді він у чудовому сяйві Духа наблизився і торкнувся їх своїм одягом; і все ж ніхто не рухався з місця, поки він не подав знак хреста і дав їм дозвіл летіти з благословення Господа. Водночас, всі разом, вони полетіли». 

Святий Франциск був поетом і останній свій твір – гімн Сонцю присвятив красі Божого світу. Він оспівував у ньому і зірки, й вітерець, і прозорі чисті води, і землю, прикрашену травою, квітами й плодами:

 

 Всевишній, всемогутній, всеблагий Господь!
Уся хвала – Твоя, вся слава, вся честь
И вс
іляке благословіння.
Тобі єдиному, Всевишній, належать вони.

Нічиї смертні вуста не достойні

Вимовити твоє ім’я… 

Тетяна ДУГАЄВА, Лідія КОСТИНСЬКА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *