Тамара БОРОВИК про вирок у справі про напад на голову суду Бориса Желіка: Суд закінчився – запитання залишилися

21 травня в Чернівцях оголосили вирок колишнім бійцям АТО, яких звинуватили в розбійному  нападі на сім’ю голови обласного господарського суду Бориса Желіка

 

 

Під покровом таємниці

Вирок  судді  оголошували  потайки – щоб уникнути реакції з боку громадськості.  Про дату й час зачитування судового рішення не тільки не повідомлялося,  а  навпаки  – приховувалося за допомоги зухвалого обману. Ще уранці секретар головуючої судді Федіної М. Сорока повідомив громадським активістам, які встановили чергування під будівлею суду, що цього дня оголошення вироку не буде, а дату і час оголошення він заздалегідь повідомить  на сайті суду. Однак хвилин через десять після брехливого повідомлення  автозак привіз підсудних.  Вирок зачитаний за відсутності адвокатів,  у залі були  лише громадські активісти й… сімнадцять поліцейських.  Оскільки  судді вимкнули мікрофон, вироку ніхто не чув.  Судді  Аліна Федіна, Лариса Стоцька та Ігор Іщенко  втупились  очами в  стіл і  боялися   подивитися на присутніх. Боялися, не зважаючи на потужну охорону.

За суддівським  вердиктом,  чотирьох обвинувачених засуджено до позбавлення волі на терміни від 8 до 12 років. Це при тому, що достатніх доказів їхньої вини представлено не було. Низка фактів свідчить про те, що докази слідства, скеровані до суду,  не тільки зібрані із серйозними процесуальними порушеннями, але й не доводять  вину підозрюваних.

Закон чи доцільність?

Цей судовий процес від самого початку був особливим. Так же, як досудове слідство – з огляду  на кількість порушень,  допущених  суддями та правоохоронцями.  Складалося враження, що  діє єдиний, запущений кимсь механізм, націлений на те, щоби якомога швидше затримати та якнайжорсткіше покарати кривдників відомої в судовій системі області особи. І зовсім не важливо, якими  способами це буде зроблено, справжніми будуть  спіймані злочинці чи «підставними».

Одразу зазначу, що таке  враження  виникло неспроста.

Нагадаю, що в Першотравневому райсуді м. Чернівці справу про  розбійний напад на родину Бориса Желіка почали  розглядати у лютому цього року – у складі  колегії: суддя-доповідач Аліна Федіна, судді Лариса Стоцька та Ігор Іщенко. Як громадський активіст, я була  присутня на всіх судових засіданнях у цій справі. В  тому числі й на судових дебатах, коли сторона захисту наголошувала на фактах, які свідчили про незаконне затримання обвинувачених, вибивання в них зізнань за допомоги фізичного насильства й катування, штучне створення доказів  винуватості,  грубе порушення прав підсудних на захист.

Розгляд справи  відбувався дуже бурхливо.

Адвокати й громадські активісти вимагали, щоби судді діяли у відповідності до вимог законодавства, а саме: до глави 4  КПК України «Докази і доказування», в якій понад десяток статей детально регламентують, як повинні розглядатися докази. Однак  судді, всупереч  Кримінальнму процесуальнму кодексу,  жодні  докази взагалі не розглядалися,  не оцінювалися на достовірність, належність та допустимість.  Судді просто-напросто «викинули» цю главу КПК на смітник. Ухвалюючи вирок, вони слово в слово переписали обвинувальний акт прокуратури, не звертаючи уваги на суперечливості,  які містилися в ньому та протести з цього приводу адвокатів, підсудних, громадськості.

Диявол ховається в деталях

За що судили обвинувачених? Цей  напад стався у Чернівцях минулого літа. В усіх місцевих ЗМІ пройшло повідомлення, що 10 липня, приблизно о 6 годині ранку, на територію домогосподарства  Бориса Желіка (вул. Січових Стрільців, 3-а) проникли четверо невідомих осіб у масках-балаклавах і камуфляжі. Двоє з них  напали на дружину судді, яка вийшла з будинку. Інші двоє бандитів зайшли до будинку та вчинили напад на сплячого суддю, заклеїли йому рот скотчем і, погрожуючи автоматом, змусили відкрити сейф. Здобиччю злочинців стало близько 11 тисяч євро.

Кого затримали? Про те, що затримано чотирьох  підозрюваних (троє з яких колишні учасники АТО),  поліція повідомила 26 липня. Було заявлено, що свою жертву – голову госпсуду –  вони обрали, вивчаючи  електронні декларації на  сайті Національного агентства з питань запобігання корупції. При цьому, згідно з повідомленням поліції,  зловмисники стежили за суддею понад півроку,  ретельно вивчали  розклад його дня. Щоб зібрати «потрібні» відомості, нібито застосовували навіть літальний апарат – квадрокоптер.

Куди подівся  квадрокоптер?  У ході подальшого слідства згадка про квадрокоптер  благополучно «зникла», стеження  за суддею «скоротилося» до 30 днів і відбувалося нібито з сусідніх приватних територій – які, до речі,  ретельно охороняються власниками.  Пояснень власників цих территорій поліцією не відібрано. Кількість злочинців, що напали на домогосподарство судді зменшилася до трьох (про таку кількість нападників, змінивши попередні покази, під час повторного допиту повідомила потерпіла – дружина судді Желіка). Крім того, вона розповіла, що напад відбувся не 10 липня, а 8 липня,  (тоді чому  заява Желіка про напад датована 10 липня?), а слідчу групу викликали до будинку не відразу.

« А чи був хлопчик-то?»  А після нападу постраждалий Желік спокійно пішов на роботу. Після його уходу дружина Желіка втратила свідомість ( з чого б це?) і не пам’ятає, коли з’явилася величезна кількість оперативників із псами. Зауважимо: у будинку Желіка є власні три собаки, серед них півторарічна вівчарка, і всі вони під час нападу дуже перелякалися й навіть не тявкнули (???). І зовсім не зрозуміло, чому не згадується  про дані з безлічі відеокамер, установлених ззовні й усередині будинку Желіка.

Цікаво, що у вироку суду,  де розбійний напад описується в численних деталях,  узагалі відсутня інформація про кількість нападників, яких побачила потерпіла. Тоді чому ж вирок винесений стосовно чотирьох осіб, а не трьох?

Не упізнати просто неможливо. На таку слідчу дію як пред’явлення особи для впізнання,   затриманих приводили побитими (як правило, з гематомами під очима),  у брудному одязі. Говорячи юридичною мовою, вони суттєво різнилися від інших осіб (в тому числі й на зріст), які пред’являлися для впізнання, що  суперечить вимогам процесуального закону.

Відео впізнання затриманих судом переглянуте не було, ці докази в суді так само не досліджувалися.  Адвокати та поняті під час слідчих дій були відсутні. За понятих при впізнанні були працівники поліції, які проводили затримання підозрюваних, що є недопустимим.

Пояснення потерпілих, що надавалися під час впізнання нападників, взагалі виглядають, м’яко кажучи, смішними.  Зокрема, вони стверджували, що упізнали нападників за кольором шкіри та особливістю перенісся.  Хоча нападники, як повідомили самі ж потерпілі,  були в балаклавах з прорізами для очей.. Звісно, кожна людина покрита шкірою, яка має певні ознаки й  певний колір. Але за якими саме ознаками шкіри  та перенісся упізнали  нападників Желік та його дружина , у протоколі впізнання не вказано

Суд над оцінкою доказів особливо не мудрував. Сказав Желік, що було так, значить так воно й було. Коментарі тут, як кажуть,  зайві.

Поміж доказів сторони обвинувачення, врахованих судом, особливе місце займає  висновок  молекулярно-генетичної експертизи. З цього  документа,  зокрема, випливає, що на  купюрах номіналом 50 та 500 євро, вилучених у підозрюваних під час обшуку,  виявлені  генетичні ознаки крові потерпілого. Однак яким чином там зявилася кров, не відомо: купюри при вилученні не були  опломбовані та переписані слідчими. Желік, своєю чергою, неодноразово приходив до слідчих та, ймовірно, перераховував чи оглядав ці гроші. Відтак висновок експертизи не можна вважати достовірним. А ось експертиза скотчу, яким заклеювали рот Желіку та його дружині, не була проведена, що ставить під сумнів насильницькі дії нападників щодо потерпілих.

Чи була в наявності… банда?  І на загал:  створення, розвиток та діяльність  озброєної банди не були встановлені ні під час досудового розслідування, ні в судових засіданнях, хоча у прокурорському звинуваченні затримані характеризувались в різних варіаціях лише одним поняттям:  «банда», «бандити».

Озброєність банди сторона обвинувачення доводила тим,  що  один зі злочинців «у невстановлений слідством час, за невстановлених обставин, у невстановленої особи, у невстановленому місті» придбав вогнепальну зброю та боєприпаси – автомат Калашнікова з відкидним на бік прикладом і набої до нього. Що означають такі доводи? Лише одне:  що слідство насправді нічого не довело. Однак  суд їх  прийняв… Жодного автомата в затриманих не знайшли, хоча хлопців нещадно били. Однак знайшли кілька патронів до пістолета, які затриманий зобов’язаний був здати при демобілізації, однак цього не зробив, що є дійсно злочином!

То ж ніж чи граната? Докази наявності вогнепальної зброї під час розбійного нападу ґрунтуються лише на показаннях потерпілого, який, зокрема, пояснював, що прокинувся від тиску на тіло, «відкривши очі, побачив на собі особу в балаклаві, камуфляжі, з автоматом і ножем» .

Прокурор, зачитуючи покази потерпілого, наголошувала: «Крім того, потерпілий з упевненістю стверджував, що у нападників була вогнепальна зброя – автомат Калашнікова, укорочений з відкидним на бік прикладом. Оскільки він дуже добре розуміється на зброї, захоплюється зброєю і є мисливцем вже понад 25 років». Однак у спальні потерпілого на вікні була штора, тож було темно. Як він зміг так ретельно й швидко оглянути зброю, сумнівно.

Пані Желік стверджує, що ніж був кухонним. Однак потерпілий бачив в руках нападника ще й гранату РДГ-5. У гранатах він також розуміється? У темній спальні?

Але й згадка про гранату згодом  зникла. Чому? Будь-які пояснення у слідчих та у Желіка  відсутні. У вироку суду про автомат говориться, а про гранату – ні. Чому?

Поліція суду не суперечить. Через суперечливість звинувачення, не дослідження в суді доказів  і оскільки справа є відкритою,  громадські активісти звернулися до головного управління національної поліції та до прокурора Чернівецької області із заявами про безпосереднє ознайомлення з наявними речовими та письмовими доказами, даними відео зйомок – з метою  складення  своєї громадської, правдивої і незалежної оцінки подіям.
Однак посадові особи як прокуратури, так і поліції відмовили у наданні представникам громади доказів, мотивуючи відмову тим, що докази публічно досліджувалися судом. Тобто збрехали!
Таким чином, судді посилаються на прокуратуру, а прокуратура на суддів. А нас, громадських активістів «тримають» за малограмотне бидло. Прокуратура і поліція цією відмовою плюнула нам в обличчя. І йдеться навіть не про засуджених АТОвців (їх захистом займаються адвокати), а про нас, про нашу гідність. Стерпимо ми плювок, обітремось і замовкнемо? Чи не замовкнемо?

Тамара БОРОВИК, голова правозахисної  ГО «На грані»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *