Поки в Міноборони їздять на дорогих автівках, військові на передовій втрачають здоров’я на УРАЛах та КамАЗах

Не секрет, що на передовій більшість легкових та санітарних автомобілів є волонтерськими. А 77 відсотків армійського автопарку – це радянські машини. Навіть у Генштабі це визнають. На їхній ремонт витрачають щорічно сотні мільйонів гривень. Але найгірше, що старий рухомий склад є небезпечним для здоров’я.
Про це йдеться у програмі військових розслідувань «Стежками війни»  на телеканалі ZIK.
Журналісти вирушили на екскурсію автопарком АТО. Гідом став Дмитро, командир роти Збройних сил України. В зоні АТО він із 2014 року. Майже весь легковий автотранспорт в його підрозділах – від волонтерів. Це старі іномарки, так звані «корчі». Підбирати непотрібні авто почали через те, що наявної в армійському автопарку старої техніки вкрай не вистачало. А радянські вантажівки – взагалі небезпечні для здоров’я.
«УРАЛ чи КамАЗ – це знущання. Вони не комфортні і «розбивають» хребет молодому солдату «в хлам». Через це у нього з’являється остеохондроз з величезними «шишками», – розповів командир роти Дмитро.
Бійці втрачають здоров’я, а держава – гроші. В АТО кажуть, що на четвертому році війни, повсякденна військова логістика шкутильгає на всі чотири колеса.
«Держава заради двох ящиків боєприпасів «ганяє» цілий УРАЛ. І вона навіть не розуміє, де вона втрачає. Біда зі старими машинами страшна. Вони вже відслужили своє, на «кладовище» їм всім треба», – наголосив Дмитро.
В Генштабі визнають, що 77 відсотків автомобілів Збройних Сил України мають близько 20 років. Є і старші, ще радянського виробництва. На їхній ремонт витрачають щорічно сотні мільйонів гривень. Найбільша проблема – транспорт для щоденних потреб військових на передовій: привезти воду, продукти, паливо, забрати на пошті посилку з дому. Санітарних авто для евакуації досі не вистачає.
«Я змучився їх ремонтувати. Справа не в грошах. Те, що можемо – вкладаємо самі, просимо у людей, які від своїх дітей кошти забирають. Адже не можуть нам відмовити», – додав Дмитро.
Але чи цінує цей щоденний подвиг держава? Журналісти сконтактувалися з чоловіком, якому така допомога дорого коштувала. Італієць українського походження почав допомагати на початку війни – привозив такі необхідні реанімобілі. Згодом Україна йому віддячила – на нашому кордоні його зустріли не з короваями, а зі штрафними бланками. Адже волонтер Віталій Майданюк переправив в Україну близько 30 автомобілів. Авто Віталій передавав і до Збройних Сил, і у Нацгвардію, і в волонтерські організації. На передову возив особисто. Інколи ризикував життям. Митницю – теж брав на себе.
«На той момент, коли ми оформляли ці машини, як такої легальної схеми ввозу цих транспортних засобів для того, щоб вони залишились в майбутньому в Україні – не було. Через це було ухвалене рішення: зараз відправляємо, бо маємо велику потребу туди доставити, а потім будемо розбиратися», – розповів волонтер Віталій Майданюк.
Справжню «гостинність» волонтер відчув у серпні 2015 року. Тоді він отримав повідомлення про штраф – 8500 гривень – за порушення правил транзиту. Далі долучилась державна фіскальна служба. Фінальний акорд зіграла виконавча служба. Сума штрафу зросла ще на 10 тисяч.
«Прийшло повідомлення, що я зараз маю проблеми з арештом майна. Тобто у випадку, якщо я щось захочу придбати чи продати – в мене виникнуть проблеми. Окрім того, є особисті проблеми по в’їзду в Україну. Я не можу на своєму транспорті ні заїхати, ні виїхати», – зазначив волонтер Віталій Майданюк.
Звісно, Віталій може сплатити штраф. Але хіба платити за власне волонтерство – не занадто?
Зараз авто вже завозять за узгодженою процедурою. Потрібно мати прохання від частини з печаткою, так званий інвойс, підтвердження від продавця, дарчу. І ці документи необхідні, аби митники пропустили авто на кордоні. Далі її відправляють на ремонт. А вже після нього оформлюють акт прийому-передачі та ставлять на облік військової частини і дозволяють використовувати в зоні АТО. Довго, важко, складно, зате легально.
Щоб з’ясувати, на чому ж їздять військові чини у Міноборони, журналісти п’ять днів провели у засідці для того, щоб порівняти із тими, на яких доводиться пересуватися фронтом. Побачили чимало бюджетних авто. «Милувалися» кортежами із супроводом. Але траплялись і зовсім непрості моделі. І саме про них кореспонденти вирішили запитати у відомого автогонщика і телеведучого Рауля Чілачави.
«Автомобілі виглядають преміальними. Але це на перший погляд, тому що увесь цей «преміум» був десь 10, 11, 8 років тому. Сьогодні, я думаю, все це виглядає, як великі витрати для власника на сервісі цього автомобіля та його обслуговування», – розповів автогонщик та телеведучий Рауль Чілачава.
Тобто, за словами Рауля Чілачави, річ не лише у вартості самих автомобілів. Більше запитань викликає те, де чиновники беруть гроші на обслуговування такого транспорту.
«Я не знаю, як у звичайного, пересічного чиновника знайдуться гроші на те, щоб утримувати ці автомобілі. Можливо, «японці» будуть виглядати дешевшими й надійнішими, але коли я дивлюся на ті мотори, які в них встановлені – 4,7 і так далі – це все витрати пального. Коли я дивлюся на «німців», це все треба ремонтувати, і коштує це тисячі євро», – наголосив Чілачава.
З інформацією про те, хто є власниками цих недешевих авто, журналістам допомогли інсайдери з МВС.
LEXUS LS 430 2003 року – в користуванні Онищенка Олега Анатолійовича, начальника відділення командного пункту 93 окремої механізованої бригади; дорожчим – Mercedes S500 – їздить Брик Іван Володимирович. Це колишній радник міністра оборони Степана Полторака, зараз – заступник голови апарату Нацгвардії України. Авто в декларації не вказав. І найкоштовніша – BMW X6, але номерні знаки «АА1102 НС», зареєстровані за автомобілем SEAT LEON.
Також журналісти перевірили сотні декларацій представників інших оборонних структур та відомств. Ось найодіозніші шанувальники вишуканих автівок.
Голова Комітету ВР з питань нацбезпеки та оборони Сергій Пашинський полюбляє мерседеси S класу (Mercedes-benz S 500 4 Matic 2011 року і Mercedes-BenzGL450 2007 року). Також член комітету ВР з питань нацбезпеки та оборони Сергій Льовочкін надає перевагу «німцям» (Mercedes-Benz S 600, MERCEDES BENZ GLS 350 D 4MATIC). Перший заступник секретаря РНБО Олег Гладковський їздить на MASERATI GHIBLI 2013 року та BMW X6 2012 року. Голова Управління Держохорони, а в минулому – міністр оборони Валерій Гелетей має два Ренж Ровери 2012 і 2013 років.
Ситуація з машинами на війні дійсно парадоксальна. Всі про неї знають, всі до неї звикли, але вирішити її намагаються лише одиниці.
«Я знаю цифри по нестачі для комплекту автомобілів для медичної служби. Розумію, що проблема не буде закрита найближчі 5 років, а поранені будуть чекати стільки часу, чи як?», – наголосила волонтерка Валентина.
А поки що військові продовжують створювати автопарк АТО власними силами, ремонтуючи старі автомобілі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *