Безвідповідальність – рідна сестра корупції: і «Стіни» нема, і грошей нема, і крайнього нема

 

Обнести Росію великим парканом –  давня мрія українців, яка раз по раз варіюється в анекдотах. Улітку 2014-го українці на собі відчули, що таке необлаштований кордон з Росією. Транскордонні артилерійські обстріли забрали життя 40 прикордонників – такою була плата за попередні роки самозаспокоєння. На жаль, проект «Стіна», який мав би захистити наші кордони від зазіхань «старшого брата» (як полюбляють називати росіян кремлівські ідеологи), обернувся коли й не на анекдот (мабуть, це ще попереду), але на гучний корупційний скандал, який вибухнув чомусь лише після трьох років безборонного і безсоромного розкрадання грошей.

Першими, на превеликий жаль, але цілком прогнозовано, забили на сполох не численні антикорупційні органи, які з’являються в Україні , як гриби після дощу, а журналісти, зокрема команда авторської програми Дениса Бігуса «Наші гроші». Саме Бігус зі своїми колегами зробив для викриття корупції в Україні у рази більше за всі антикорупційні органи разом узяті. І це при тому, що журналісти не отримали і десятої частини тих грошей, що виділяються на роботу НАЗК, НАБУ тощо.  

 

Від спроектувати до розтринькати відстань невеличка

Те, що ми нині називаємо «Стіною Яценюка» – вже другий, так би мовити, гіперболізований проект. Адже 2014-го до щойно обраного Президента із власним проектом звернувся Ігор Коломойський. «Паркан Коломойського» мав коштувати 150 мільйонів євро із терміном зведення 5-6 місяців. Та, як ми знаємо, Коломойський не лише не отримав пальми першості, але й втратив згодом своє дітище «ПриватБанк».

Зараз важко судити, чи збиралися здійснювати проект Коломойського, але тут надійшли осінні парламентські вибори 2014 року – й ідею «осідлав» тодішній прем’єр Арсеній Яценюк.  «Це питання не просто кордону – це питання національної безпеки держави і нашої гідності», – наголошував він у розпал виборчих перегонів. Тоді ж прем’єр переконував, що без облаштованого кордону не буде безвізу з ЄС та членства в НАТО.

«Стіна Яценюка», за загальної схожості з «Паканом Коломойського», мала й суттєві відмінності – а відтак, коли ми вже розмовляємо про «дерибан» у надвеликих розмірах,– значно більші «можливості» для охочих нагріти руки.

Яценюківський проект замахнувся одразу на 8,5 мільярдів гривень, тобто 500 мільйонів євро за курсом на 1 вересня 2014 року. Згодом цифру зменшили вдвічі, що все одно переважало пропозицію Коломойського. По-друге, термін реалізації розтягнули до 2018 року,теж, мабуть, для комфортнішого дерибану.

І вже 2014-го для надважливого й необхідного «вже сьогодні» проекту уряд виділив перші кошти. Спочатку фігурувала цифра у 100 млн грн, а за два тижні вона зросла до 235 мільйонів.

Варто зауважити, що, за три роки поспіль уявної реалізації так і не реалізованого проекту, суттєво погіршилися стосунки між БПП і парламентськими партіями, які наразі й поцікавилися, куди ж ідуть грошики зі «Стіни». Депутатам «Самопомічі» вдалося довідатися, що з офіційно витрачених на «Стіну» 2014-го грошей 164 млн грн у загальному кошторисі проекту залишилися неврахованими.

 

680 млн за 6 км інженерних споруд – замість надійного держкордону

Проект інженерного облаштування кордону «Стіна», широко анонсований 2014-го тодішнім прем’єром Яценюком, на сьогодні вже обійшовся Україні у 680 мільйонів гривень. В описі проекту сказано, що реальний державний кордон з Росією мав складатися з 3-метрового рову, далі – 2-метрового валу, 5 метрів розораної смуги, на якій були б видні сліди порушників. Уздовж цілого кордону мала тягнутися асфальтована  рокадна дорога, а вже далі паркан із вишками кожні 20 метрів та відеокамерами. Насправді ж на витрачені 680 мільйонів облаштували лише 6 кілометрів кордону на межі Чернігівської області.

Коштами, які надходили для «Стіни», як відомо, розпоряджалася Держприкордонслужба. Силова структура в розпорядниках коштів – для безконтрольності дуже влучно. Між тим, прикордонники-високопосадовці майже одразу взялися за «відмазки». Прес-секретарем ДПСУ неодноразово озвучувалася думка керівництва, що гроші надходили невчасно і в недостатній кількості. Тож фінансування суттєво відстає від затвердженого графіку. Мабуть, через це «згорьовані» прикордонники з фінансування «Стіни» витратили 60 мільйонів на придбання 4-х автомобілей «Тритон». Ще 18 мільйонів заплатили  фірмі «Фаворит», яка належить родині горезвісного нардепа Борислава Розенблата, за ремонт житлових будівель для прикордонників. А ще фігурує спорудження Будинку офіцерів у Харкові… Покращувати побут охоронцям кордонів, звісно, треба, та не за рахунок же самої здатності до захисту кордону!

Маленький відступ: колись за порушення у витрачанні не за цільовим призначенням на керівників підприємств та їхніх головних бухгалтерів чекали значні покарання – і кадрові, й фінансові. Схоже, послаблення для ведення бізнесу полегшують і корупційні дії.

 

Підрядників, як завжди, набирали з «потрібних»

Знову ж таки команда «Наших грошей», а не нишпорки антикорупційних органів,  дізналася, що генпідрядники для будівництва «Стіни» обиралися ДПСУ без конкурсних процедур у закритому режимі. У службі не змогли пояснити, чому до реалізації багатомільйонного проекту обрано саме нинішніх підрядників: обійшлися загальними словами про те, що головним критерієм при відборі генпідрядників проекту була наявність дозволів на будівництво військових об`єктів. За версією прикордонників такий допуск має надавати СБУ. Натомість СБУ повідомила, що дозволи фірмам, які працюють над проектом «Стіна», не передбачені. Злочинна неузгодженість дій? Швидше, лакуни для  махінацій.

Показово і те, що із 13 генпідрядників, які працюють над інженерно-технічним облаштуванням кордону, тільки 2 – державні автодори, решта – приватні компанії. Оскільки сьогодні вони практично всі перебувають «у розробці» НАБУ та ГПУ, вже відомо,що деякі з них були створені під цей конкретний проект.

Таким чином, державної ваги проект обернувся на довгобуд. І, як завжди, винних не знайти. Бо, хоча коштами й розпоряджається Держприкордонслужба, але, за словами її речника, ДПС не реалізовує проект. Його реалізовують генпідрядники. Проблеми ж, мовляв, існують між генпідрядниками та підрядниками, а посадові особи тут ні до чого.

А тепер давайте поглянемо на проблему з побутової точки зору: якби керівники ДПСУ найняли працівників на ремонт власної квартири, то чи відхрещувалися б вони так недолуго від контролю за процесом? Але навряд чи спитають з них за це.  

 

Чи протидіять антикорупційні органи корупції?

Скандал навколо «Стіни» набирав обертів і через втручання декількох нардепів з різних фрацій ВР. Важко не погодитися зі словами нардепа Борислава Берези, який наголосив, що навіть візуально видно: зведені об’єкти не відповідають фінансовому кошторису, а проект «Стіна» – закопані у землю кошти. Та лише 2017-го заворушилися «компетентні» органи. Та заворушилися теж якось специфічно: не забуваючи з’ясовувати стосунки між собою й коригувати свої дії під конкретне протистояння між командами Порошенка й Авакова – як це було, скажімо, щодо спроби Авакова поставити на посаду очільника ДПСУ свого заступника у ВС – Вадима Трояна. «Стіна» тут – просто фішка у цинічній грі за підпорядкування Банковій чи МВС конкретних силових структур, коли у країні війна.

Головний же аргумент самозахисту в любителів переплутати державну кишеню зі своєю – це те, що звинувачення, мовляв, «працюють на Путіна». Та здоровий глузд, а його українцям не бракує, підказує нам, що на ворога працює саме необлаштований кордон і розкрадання коштів у особливо великих розмірах. І винних у цьому треба суворо карати!

Дмитро ЦАРЕНКО, інтернет-оглядач «Версій»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *