Чому Дністер поволі вмирає

Дністер дає життя мільйонам і мільярдам живих істот і організмів. Разом зі своїми притоками становить частину кровоносно-судинної системи Землі. Та коли ця система зашлаковується, у ній утворюються тромби. І наша блакитна планета починає хворіти, а разом із нею – ми…

Цю діалектику усвідомили журналісти України та Молдови, які брали участь у 5-тиденному сплаві Дністром, присвяченому екологічним проблемам басейну цієї річки та шляхам їхнього вирішення, а також превентивній, тобто попереджувальній ролі екологічної журналістики.

Дністер , – назву якого часто тлумачать як «велика ріка», бо його довжина становить 1352 км, – бере початок в Українських Карпатах на висоті 900 м і тече чотирма областями. Потім потрапляє до Молдови, а відтак знову в Україну, де і впадає через Дністровський лиман до Чорного моря.
Зараз у басейні Дністра проживає більше 5 млн. осіб в Україні та понад 2,7 млн. – У Молдові.

Програму прес-туру разом із майстер-класом від Алекса КІРБІ (Лондон), автора та ведучого багатьох екологічних програм «Бі-бі-сі», Сьюзан БООС (Цюріх), редактора швейцарського тижневика WOZ «Wochenzeitung» («Тижнева газета») та Олега ЛИСТОПАДА (Київ), провідного журналіста-еколога України й автора книжок про довкілля, організували кілька потужних зеленозорієнтованих організацій (ЮНЕП / ГРІД-Арендал, Zoï environment network та асоціацією «Зелений хрест» (Львів) у рамках проекту ЕЄК ООН-ОБСЄ-ЮНЕП під егідою міжнародної ініціативи «Навколишнє середовище і безпека» (ЕNVSEC).

Як зауважив її координатор у Східній Європі Микола ДЕНИСОВ (ЮНЕП, Женева), цей проект з показовою назвою «Транскордонне співробітництво та стале управління в басейні р. Дністер» має на меті перетворити ризики довкілля на співробітництво. Саме цим й опікується Ініціатива «Навколишнє сердовище та безпека». Саме тому разом, – в одному човні, – й попливли молдавани та українці. І наскільки ми всі у цьому світі взаємопов’язані, невдовзі переконалися наочно. Адже картини на Дністровському каньйоні змінювалися від верхів’я до пониззя разюче.

Забруднювачі – не прибиральники

Басейн Верхнього Дністра розташований на території Львівської області, для якої характерний високий рівень господарської діяльності, – розповідав іхтіолог Тарас Микітчак з інституту екології Карпат НАН України А ще тут є чимало підприємств нафто- і газодобування, чиї відходи без належної фільтрації іноді потрапляють до річки, яка не здатна самоочиститися від них.

У басейні Дністра розташувалися три із сотні найбільших забруднювачів довкілля України. Це, зокрема, АТ «Нафтопереробний комплекс Галичина» (м. Дрогобич), Роздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка» та Стебницький «Поліміерал», який 1983 року отруїв Дністер на довгі десятиліття.

І хоча забруднювачів природи постійно штрафують, ситуація не поліпшується. А все через те, що очисні споруди не дають прибутку. Тож їхнє спорудження лягає повністю на плечі держави. До того ж часто підприємства, де є очисні споруди, мають заборгованості з електроенергії. Тому деколи можуть залишитися й без світла. А звідси випливає наступна проблема очисних: через зниження температур гине сеціально вирощений мул, який очищає воду. Тому його треба знову закуповувати. А на це немає коштів.

Третя проблема залежить від екологічної неграмотності населення. Коли йдуть дощі, до Дністра буквально стікає з подвір’їв гній та інша органіка. Крім того, смітники часто облаштовуються прямо на березі річки. Зручно ж! Річка сама їх чиститить і змиває.

Смертельні фосфати їмо та п’ємо

А ще нас усіх вразила така картина: вздовж усього берега через кожні 100-200 метрів народ пере білизну, рушники, одне слово, все, що потрібно. При цьому, як правило, користуються пральним порошком «Гала», бо він дешевший, мовляв, за «Аріель». Але завдяки дністровському кисню все відпирається найкращим чином.

І не хочуть чути жіночки про те, що саме через фосфати, якими насичені пральні порошки, ще 1984-го року Дністер «зацвів» токсичними синьо-зеленими водоростями.
Прикметно, що з тарілок, які миються звичними для нас миючими засобами, фосфати теж не змиваються, а потрапляють до шлунку, де наносять шалену шкоду організму.

Калуська катастрофа

У районі Калуша, що на Івано-Франківщині, розташовані Калуські поклади калійних солей. Вони розрозблялися ще з 1868 року для отримання добрив та для хімічного виробництва. За радянських часів на його базі працював Калуський хіміко-металургійний комбінат, а потім об’єднання «Хлорвініл».

Багатющі поклади полімерних калійних руд давали тоді роботу 17 тисячам людей на 8-ми заводах. Потім підприємство нібито вмерло, а нині знов відродилося, але під російькими прапорами «Лукойла».
Радіти б цьому – та не радіється, хоча ми й відвідали український варіант підприємства – сучасний автоматизований «Лукор», який виробляє хлорвініл.

А неподалік місцевого озера побачили… сніг. Хоча спека була під +30 градусів. Нам пояснили, що то білий хімічний фільтрат, який давно вбив усе живе довкола. І що коли зайти до цього озера, то з нього вже не вийти. Бо тут накопичені багаторічні залишки (так звані хвости) виробництва полімерних матеріалів. Ось вони й вилазять уже навіть із-під землі. Зрозуміло, з ними щось треба робити.

Та, завдяки складним майновим і фінансовим перетворенням, виникла дивна ситуація: прибуток отримують господарі підпримства, а його екологічні проблеми вирішує держава. Серед найгостріших – три:

1. Плотина озера відстійника з рідкими відходами виробництва (хвостосховище), яке вже не відповідає нормам безпеки, може не витримати, і тоді вміст цього «мертвого моря» потрапить у Дністер. Наслідки перевершать Стебниківську трагедію 1983-го.

2. Полігон, розташований в околицях Калуша, – єдине в Європі сховище токсичних відходів такого типу, зберігає біля 12 тис. тонн гексахлорбензолу, що визнається речовиною найвищого класу небезпеки. Це третина усіх токсичних відходів України.

3. Численні провалля земної поверхні над шахтами, розташованими під Калушем, та засолення водоносних горизонтів у місті й селах Кропивник і Сивка-Калуська, через що відселенню підлягають десятки тисяч калушан. Та й чи треба говорити, що підземні води течуть у Дністер?…

Сталася ж ця біда через неправильні рішення, прийняті колись щодо розташування та експлуатації хвостосховищ. Як наслідок, була порушена екологічна рівновага у товщі гірських порід Калусько-Голинського родовища калійних солей.

Координатор Міжнародної ініціативи «Навколишнє середовище та безпека» географ Микола Денисов, який мандрував з нами, розповів, що в 2010-му комісії ООН і НАТО провели тут ретельні дослідження, виробили рекомендації щодо утилізації небезпечних хімікатів. Результат начебто не змусив себе чекати: у тому ж році спеціальним законом Калуш і прилеглі до нього села оголосили зоною надзвичайної екологічної ситуації. Уряд виділив 497 млн. грн (!) для вирішення проблеми, але …

Дізнавшись, що до Калуша приїхали журналісти, до них звернувся колишній місцевий депутат, голова екологічного НГО «Зелений світ Карпат» Михайло Довбенчук. Він запевнив, що нічого не змінилося і вручив цілу кіпу документів, які це підтверджують. Зараз він веде нерівний бій з чиновниками, намагаючись дізнатися, куди поділися ці гроші. Адже зараз Калуш просить додатково ще 168 мільйонів гривень.

Далі: Наскільки чистий Дністер? Куди поділися блискучі ібіси? Чи так безпечна ГАЕС – у наступних числах газети.

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *